Сумна звістка. Не потрібно планувати, що робитимете у перші години й дні після звістки про втрату. Не можна передбачити, як поведетесь у разі смерті дорогої людини. Навіть якщо у вас вже були інші втрати,  щоразу реагуєте по-різному.

Найліпше, що можна сказати про поведінку після отримання лихої звістки, - це запевнити, що будь-яка ваша реакція буде правильною і нормальною. Хтось втратить рівновагу, інший навпаки - холодний мов лід. Одні заливаються слізьми, інші проявляють організаторську активність. А на цього дивимося, обличчя незворушне, хоча відчуваємо – всередині кипить…

Нерозумно розмірковувати, яка реакція краща, а яка гірша. Якщо хтось не впадає в істерику, це не привід говорити про відсутність чуйності. Якщо хтось кричить, це не означає, що він слабший за того, у кого очі сухі. Загалом сльози - доброчинні. Це хороший знак. Варто пам’ятати: якщо через три місяці після втрати ви не оговталися, вам, можливо, не завадить звернутися за консультацією до фахівця. На Заході це правило, у нас поки що виняток.

Ви знаєте себе краще, ніж будь-хто. Якщо за інших обставин ви не були схильні до сліз, можливо, не слід їх очікувати і тепер. Якщо в перший час вам не хочеться плакати, нехай це вас не турбує! Якщо через деякий час ви відчуєте, що хочете плакати, але вам це не вдається, краще зверніться за допомогою до професіонала-психолога.

Не забувайте про себе. Коли ви зіштовхнулися з важкою втратою, потрібно обов'язково подбати про себе. Пропонуємо свого роду програму з семи пунктів, яку варто взяти на озброєння і наслідувати її неухильно, щоб допомогти собі перенести тягар втрати.

1. Замисліться над тим, який у вас був стан здоров'я перед втратою. Якщо ви нещодавно хворіли або якщо у вас в історії хвороби прописані проблеми з серцем, високий тиск чи інші серйозні захворювання, зверніться до лікаря невідкладно.

2. Стежте за харчуванням. Можливо, їжа тепер відійшла на задній план, але вам зараз вкрай необхідні сила й енергія. Не слід довго залишатися без їжі, обмежуватися некалорійної їжею, і тим більше зловживати кавою, цигарками і алкоголем.

3. Говоріть про померлого. Говоріть з кожним, хто ладен слухати. Згадуйте добрі старі часи і випадки з життя померлого. Не соромлячись, розповідайте, як настала смерть. Ви можете ловити себе на тому, що говорите про це багато разів - це нормально, це добре.

4. Знайдіть час, аби усамітнитися. Побудьте перед похоронами наодинці з собою деякий час. Скажіть вголос: "...помер (або померла)". Не кажіть "пішов", скажіть "помер". Ви повинні почути, як ви це вимовляєте. Не бійтеся своїх емоцій. Як це не грізно звучить, але навіть істерика вам не зашкодить…

5. Лягайте спати якомога ближче до того часу, до якого ви звикли. Навіть якщо вам не хочеться спати. Важливо спробувати дотриматися звичного режиму дня. Уникайте «заспокоювання» таблетками (особливо транквілізаторами) або алкоголем.

6. Дайте суспільству підтримати вас. Нехай це буде Церква, костьол, дім молитви, мечеть, друзі на роботі, члени клубу чи інша група людей поза сім'єю.

Багато хто не знає, що сказати, але це неважливо. Однак мало які слова стануть розрадою. Але важлива їхня присутність. Не зайве повторювати це всім, хто прийде надати вам підтримку.

Ви можете виявити, що не в змозі зараз помолитися. Нічого, так буває. У перший час ви можете навіть не згадати імені вашого священика чи пастора. Але не варто про це турбуватися. Віра все одно допоможе.

7. Дозволяйте собі почуття злі. Якщо ви відчуєте злість на увесь світ, не заважайте собі відчувати ці почуття. Гірше не стане ні вам, ні миру, ні Богу! Пам'ятайте, навіть якщо ви точно знаєте відповідь, то все одно цілком природно питати й повторювати : "Чому?"

 Приготування до похорону. Зазвичай похорони відбуваються на другий-третій, та іноді й на п'ятий день після смерті. Можуть виникнути затримки через те, що члени сім'ї з'їжджаються здалеку, з-за мінливої погоди, організаційні труднощі, зрештою – святкові дні.

Ваш час будуть поглинати справи, з вирішення яких тільки ви зможете прийняти вірне рішення. Якщо ви відповідаєте за організацію похорону, вам доведеться:

- Вибрати похоронне бюро (агента).

- Призначити дату і час похорону.

- Вирішити, чи буде під час панахиди труна відкритою.

- Вирішити, чи проводити похоронну службу над відкритою труною.

- Вибрати між похоронами в землі або в склепі, бальзамування або кремацію. Якщо ви виберете кремацію, вам потрібно вирішити, чи буде прах похований в землі, встановлений в ніші чи розвіяний за вітром.

- Зробити незліченні телефонні дзвінки, кожен з яких все важчий, ніж попередній.

- Дістати паспорт, його (її) свідоцтво про народження, військовий квиток, якщо він є, можливо була й страховка. Вирішувати питання з іншими документами.

- За певних обставин (якщо вас беруть сумніви) вирішити, чи потрібен розтин.
 
- Отримати акт про смерть, а згодом і свідоцтво (та копії) про смерть.
 
Вам не хочеться за це братися, але потрібно. Щоправда видається, що зараз не до цього. Друзям і далеким родичів у перші дні доводиться важче, ніж тим, хто несе на собі відповідальність за організацію похорону. Нерідко організація поховань та виконання інших необхідних процедур приносять полегшення: можна робити щось конкретне, реальне в той час, коли все, що навколо, видається нереальним.
Гарно було б попросити допомоги у близької і надійної людини. Нехай той піти з вами до похоронного бюро, допоможе вибрати труну, зібрати одяг для похорону. Якщо в цей час вам доводиться водити машину, будьте дуже обережні, тому що вам зараз бракує уваги і у вас загальмована реакція.

Несправедливо, що вам доводиться приймати рішення, які мають довготривалі наслідки. Особливо – де і як поховати.  Тому неоціненну допомогу може надати стороння надійна людина, якій ви готові довірити справу, а може й підказку у важливому рішенні.

День похорону. День цей, природно, відрізняється від усіх інших днів у вашому житті. Якщо ви член сім'ї, то неодмінно станете центром уваги. Усі дивляться на ваші страждання. Єдина втіха в дні похоронів - гуртування всієї родини. Близькі родичі розмовляють, згадують минулі часиі надають один одному підтримку. Якщо хтось пропонує взяти на себе організацію поминок,  неодмінно давайте свою згоду.

Спеціальні препарати. Перед похоронами не приймайте транквілізатори, наркотики або алкоголь. Служба вибудовується так, щоб допомогти вам і висловлювати своє горе, і справитися з ним гідним прийнятним чином...

Щоб похорони допомогли вам, додали вам сил слід:

- Добре розуміти, що відбувається.

- Бути у контакті зі своїми почуттями.

- Відверто висловлювати своє горе.

Часто буває так, що похорони - ваша перша зустріч зі смертю. Те, що в цю мить ви реально відчуєте свою втрату, може виявитися дуже важливим надалі. Не потрібно здаватися сильним перед друзями і товариством. Це не кращий час розігрувати супермена. Не доводити кому б то не було, як добре ви можете оволодіти собою і справлятися зі своїм горем.
 
Вигляд тіла. Часом виникає запитання: відкривати чи не відкривати кришку труни перед похоронами? З цього приводу є чітке й тверде правило: вчиняйте так, як вважаєте за потрібне. У цьому питанні невірних рішень просто й бути не може. Дехто вважає, що вигляд тіла під час служби допомагає змиритися з реальністю смерті. Коли бачиш близьку людину в труні, ти вже не зможеш заховатися від факту втрати.

Можна доторкатися до тіла. Коли помирає близька людина, дехто не може з цим змиритися,  в це повірити, допоки ми не прийде до приміщення, де перебуває померлий  і  не торкнеться рукою тіла. Якщо вам не доводилося доторкатися мерця, то знайте, що ви відчуєте під рукою холодну фактуру шкіри й заціпенілої плоті. Це зніме перший шок.

Якщо ваш близький перед смертю довго хворів, лежав у лікарні, був «обвішаний» трубками й крапельницями, то для вас, можливо, буде полегшенням бачити, що його тіло нарешті знайшло спокій. Це абсолютно нормальне відчуття. Час подбати про його душу…

Можете спочатку подивитися на нього у вузькому колі близьких родичів до приходу сторонніх, щоб подолати шок і  - вже потім - краще контролювати себе на людях.

З іншого боку, за вами може лишитися й рішення, щоб він залишився у пам'яті всіх таким, яким ви його бачили за життя. Можливо, обставини смерті змінили тіло так, що на нього стало якщо й неможливо, то напевне небажано дивитися всім. А може, у вас чи ваших близьких хворе серце і вам варто повільно звикати з втратою.

Всі ваші рішення будуть правильними. Але їх потрібно приймати швидко. Якщо ви вагаєтесь, спробуйте спочатку на самоті подивитися на тіло,  а вже потім вирішувати, чи хочете ви зробити це під час похорону.
 
Про тишу і спокій. Кілька днів після смерті близької людини ви оточені родиною та друзями. Але приходить день – і завжди дуже швидко, - коли члени сім'ї повертаються до свого життя, а друзі, схоже, вже трохи й стомилися...

У перший день ти в центрі уваги, всі піклуються про тебе, розділяють твою втрату. На наступний день ти прокидаєшся - а вже нікого й немає. Ти більш самотній, аніж коли б то не було до цього. Так тихо, що аж у вухах бринить...

Так і церквах: протягом тижня і дев’яти днів ми піклуємося про людей після смерті їхніх близьких, оточуємо співчуттям - а потім зникаємо, як туман перед світанком. Добре, що хоча б підтримуємо під час похорону. Але справжня робота з подолання горя починається після похорону і нерідко може тривати до двох років і навіть довше.
 
Нове випробування. Після важкої втрати вам довгий час важко буде просити про допомогу. Знайомі будуть говорити: дзвони мені, як тільки знадоблюся. Але в той момент, коли вони особливо потрібні, вам зазвичай і в голову не прийде  - зателефонувати! Вам буде самотньо. Вам захочеться, щоб хтось прийшов без будь-яких прохань з вашої сторони. Але життя триває, у більшості сім’ї, робота, навчання, власне особисте життя нарешті.

Найчастіше ніхто не приходить. Це не означає, що ніхто про вас не воліє потурбуватися. Це може означати, що небагато людей ще розуміють, що таке втрата і горе. Вам пора брати життя в свої руки. Тримайте на аркуші паперу біля телефону (саме так, а не в побілці) незайву інформацію.

- Ім'я і телефон вашого священика чи духівника, психолога або психотерапевта. Якщо у вас немає постійного контакту з церквою, нехай це буде будь-яка близька людина, а може настав час саме й наблизитися до церкви. Якщо можна, згадайте про інших сильних духом людей, котрі все правильно зрозуміють з числа ваших знайомих і внесіть їхні імена до списку.

Розповідає священик: «У моєму приході дві тисячі людей, про яких я повинен піклуватися. На превеликий жаль, не маю можливості допомогти кожному в будь-яку мить. Маю трьох помічників і кількох спеціально навчених людей, щоб розділити цей груз з надання допомоги, і все ж іноді доводиться говорити "ні".

Якщо перша з вашого списку людина не зможе вам допомогти, зателефонуйте іншій. Коли ви знайдете того, хто погодиться, пам'ятайте:

- Ім'я вашого лікаря, його телефон, включно із домашнім, а також адресу і телефон найближчої лікарні. Імена та номери тих членів сім'ї, з якими вам легше розмовляти; ті, кого ви хотіли б повідомити в скрутну хвилину.

Коли така інформація буде лежати у вас поряд з телефоном, ви перестанете побоюватися, що не зумієте пригадати потрібні імена та номери телефонів в критичній ситуації або якщо розсудливість на цей час вас полишить.  Це також буде способом знову взяти життя до своїх рук.

- Ніколи не телефонуйте в незручний час, якщо у вас немає реальної кризи.

- Але телефонуйте без вагань, якщо вам справді потрібна допомога.

- Якщо ви працюєте, по можливості якнайшвидше повертайтеся на роботу.

Поговоріть з керівником, колегою і взагалі з тим, кому слід знати, що найближчим часом ви, можливо, будете працювати не так ефективно, як раніше. Запевніть їх, що ваша працездатність відновиться, і якнайшвидше переконайте себе у тому ж.  Може здатися, що день проходить сьогодні досить добре, але раптом щось нагадає вам про ваші втрати з новою силою, що доведеться навіть піти додому або зробити перерву. Допоки ви не опануєте собою.

Ви можете «зустріти» померлого в натовпі, чути його голос в сусідній кімнаті. Реклама на радіо і телебаченні може викликати болючі спогади, як і пісня, розмова сусідів, навіть разом переглянутий фільм чи концерт тощо. Ви можете при цьому розплакатися, але ті, хто з вами працюють, повинні сприймати це як ознаку вашого процесу одужання.

Моторошно повертатися до порожнього будинку, як і чекати машину, що прямує додому, і раптом згадати, усвідомивши ще раз, що він  не приїде (не прийде) додому ніколи. Матері, що втратили дітей, важко переносять час, коли треба укладати дитину спати або коли інші діти повертаються зі школи чи просто бавляться у дворі. Неможливо дивитися дитячі передачі, слухати розповіді про дітей…

Вам стане важко виходити з дому. Дивне відчуття - дивитися на світ очима вдови (удівця). Ось приклад із життя: жінка впродовж десяти років до смерті чоловіка не сідала за кермо автомобіля. Коли він помер, їй фактично довелося вчитися заново. Їй не просто страшно було виїжджати на дорогу - кожного разу, сідаючи за кермо, вона згадувала, що робить це тому, що чоловік помер, і кожного разу горе її тільки посилювався. Так тривало кілька місяців.

Скорботна мить у кожного своя. Кожен має пройти цей шлях самостійно. А ми ж лише прагнемо, щоб наші нехитрі поради прислужилися комусь у важку хвилину…