Нині у Німеччині з новою силою спалахують суперечки довкола незвичайного бізнесу, який завойовує все більшу популярність серед європейців, і , зокрема, німців. Ритуальні компанії пропонують клієнтам відмовитися від звичайного поховання на традиційному кладовищі. Натомість - влаштувати поховання урни з прахом у мальовничому лісі чи парку.

При цьому будь-яких пам'ятників і огорож немає, у кращому разі - табличка на дереві з іменем та прізвищем. Католицька церква звинуватила бізнесменів у язичництві, але протистояти новому ритуалу люди у рясах не в силі.

 Як повідомляє НТВ, альтернативні похорони стають у Німеччині швидше правилом, аніж винятком.

Ютта Гвіннер: «Це ось мій тато, а це остання фотографія мами. Вони поховані на кладовищі в Ганновері. Я теж могла б отримати місце поруч з ними, але навіщо?»

Для фрау Гвіннер, що доживає свого віку в Берліні, смерть - не те, що колись сталося з її батьками, а те, що незабаром трапиться з нею самою. Проживши щасливе й довге життя, хай і без дітей, майбутнього вона не боїться. Просто сама до нього готується.

Ютта Гвіннер: «Мене не лякають думки про смерть. Якось я почула, що, виявляється, є в Німеччині така ритуальна послуга: поховання у лісі. Потім подумала про себе: а чому б і ні? Останнім часом відчула, що сили почали швидко мене залишати. Тож настав час приймати рішення».

За цим рішенням вздовж сусіднього кладовища вона прямує за місто - на перший погляд, до звичайнісінького лісу. Тут, як і в будь-якому іншому такому місці, можна прогулюватися грибникам і їздити велосипедистам. Немає ні воріт, ні огорож, лише табличка: «Цвинтарний гай».

 Томас Вебер, директор компанії з ритуальних послуг: «За нами закріплено 54 га. На кожному в середньому по сто дерев, які для нас є такими собі орієнтирами. Адже вони замінюють могили. Поруч з кожним деревом ми можемо ховати до десяти осіб. Як бачимо, тут знайдеться місце не менш як для 50 тисяч наших клієнтів».

Католицька церква Німеччини спочатку лише обурювалася: що це за лісові поховання? Повернення до язичества, чи що? Від звичайного кладовища тут і справді майже нічого не помітно. Замість могили - лісова галявина, замість хреста чи пам'ятника - старе дерево з крихітній табличкою: імена й роки життя. Це в кращому разі. Нерідко взагалі нічого.

Але навіть священнослужителям довелося стримати свій запал, коли з'ясувалося, що тисячі їхніх парафіян мріють бути похованими саме так: без зайвого мармуру, без пишних ритуалів - у лісі.

Мартін Гаупт, пастор: «Серед католицьких священиків, можливо, й були заперечення, а Євангельська церква не вбачає тут жодних проблем. Кладовища протягом усієї історії людства виникали довільно. То тут, то там».

Ще років десять тому такі «вільні» похорони у Німеччині були б неможливі. Влада країни, озираючись на похмурі сторінки свого минулого, до майбутнього ставилася вкрай суворо, прописавши все детально в законах, тобто всі норми похоронної справи. Лише 2001-го власникам приватного лісу в Нижній Саксонії вдалося таки отримати дозвіл на перетворення його на лісовій цвинтар. Виняток прижився, і тепер уже став швидше правилом. Таких лісів у Німеччині вже понад 150. Відтак у такій прибутковій справі гроші й справді частково ідуть у землю.

Томас Вебер: «До урну кладемо прах покійного. Зверху - металева кришка, де вибиті роки життя, ім'я, дата кремації. Вона закопується під деревом, на глибину близько 80 сантиметрів».

Ютта Гвіннер: «80 сантиметрів?»

Томас Вебер: «Так!»

Ютта Гвиннер: «Навіщо так багато?»

Томас Вебер: «Буває, що кабани розоряють могили».

Ютта Гвінер: «Ні, мені так глибоко ховатися не хочеться. Досить і 50-ти».

Для прискіпливого клієнта знайти підходяще дерево важче, ніж могилу. Адже однакових, як і людей, їх не буває. А фрау Гвіннер все ж хочеться, щоб хоч трохи-трохи її останній притулок нагадував би про неї саму.

Ютта Гвіннер: «На мою думку, ось це... Точно, моє! Я обійшла його навколо, подивилася на нього з усіх боків. Особливо мені ці глибокі зморшки на його корі сподобалися - у них все довге життя мого дуба».

Томас Вебер: «Це як любов з першого погляду. Подивився - і зрозумів: про мене! У одного дерева гілки звивисті, що переплітаються, і хтось подумає: «Таким же складним було й моє життя». У іншого - стовбур роздвоюється, і хтось скаже собі: «Зовсім, як моє минуле». Прямі й прості дерева, які вважатиме ідеальними лісник, наші клієнти вибирають рідко».

Колись дерево з табличкою «Ютта Гвіннер», як і вона сама, помре від старості. На його місці цвинтарні лісники висадять нове. І слідів від неї природа майже не залишить… Лише головне - добру пам'ять.

Красиво і корисно або Стати деревом

У посудину, яка біологічно розщеплюється, разом з людським попелом поміщають насіння рослин. Таким чином, з людських останків через декілька років має постати нове, зелене життя.

Засновник компанії, яка безпосередньо займається такими похованнями Рожер Моліне, продав 20 тисяч своїх біоурн. Біопоховання стали справжнім трендом. А ті, кому ідея перетворити себе на дерево видається аж надто радикальною, можуть принаймні замислитись на похованням під деревом: тільки у Німеччині є 300 лісів для "природних поховань".

 І справді, простежується тенденція до зростання популярності альтернативних поховань, стверджує Яна Ґісс з FriedWald (поєднання слів, з німецької можна перекласти як "лісокладовище") - найбільшої та найстарішої фірми з "природних поховань" у Німеччині.

54 тисячі людей вже знайшли свій останній притулок у лісах компанії, і 135 тисяч - ще за життя зареєструвалися, висловивши бажання бути похованими серед дерев.

Часто хочуть бути похованими на лісокладовищах саме люди, наближені до природи - власники домашніх тварин, любителі мандрівок, шанувальники лісів. Але є й люди, яким атмосфера звичайного кладовища просто видається гнітючою.

Не варто шукати на лісокладовищах традиційні хрести - їх заміняють скромні іменні таблички на деревах. Якщо поховання було анонімним, тоді могила залишається зовсім невпізнаною. Про прикрашання могил квітами - як це часто буває на німецьких кладовищах - можна забути, на лісокладовищах все має бути якомога природнішим.

Мох, папороть, дикі квіти - або, в залежності від пори року, листя чи сніг. Той факт, що нащадки не будуть змушені десятиліттями доглядати за могилою, для багатьох є ще одним аргументом на користь поховання на лісокладовищі.

"Прагматичні причини та любов до природи протягом життя - це, все-таки, ще не всі фактори, які впливають на рішення людей бути похованими серед дерев", - вважає Ханна Рамбл.

Британська антропологиня багато років досліджувала, чому ж люди схиляються до "природного поховання" у відведених для цього лісах. Вони думають не тільки про себе, а й про природу. Мова йде про те, щоб у кінці життя їй трохи повернути.

"Через те, що тіло не забальзамоване, могили - рівні, а труни - розкладаються, тіло стає чимось на кшталт джерела. Тоді процес розкладання перестає бути огидним, а просто стає джерелом для нового життя, землі або дерев. Це надзвичайно заспокоює людей", - вважає антропологиня.

Концепцію поховання серед природи лише умовно можна назвати новою. Рамбл сміється: "Історики та археологи, звісно, скажуть мені, що вони досліджують такі речі, яким вже тисячоліття".

Та все-таки у такій добре організованій формі ця концепція не є старою. 20 років тому лісокладовище з’явилось у Швейцарії, а з 2001 року - й у Німеччині.

Люди, які заповідають поховати себе у такий спосіб, не обов’язково атеїсти - багато поховань супроводжуються християнськими ритуалами, пояснює Яна Ґісс.

Як правило люди, які цікавляться похованням на лісокладовищі, завчасно обирають собі дерево. Вартість поховання під деревом у лісі починається від 770 євро - але тоді потрібно ділити дерево ще з кимось. Дерево для окремої родини до 10 місць коштує від 3350 євро - залежно від місця розташування, вигляду та виду дерева.

Якщо хтось не хоче бути похованим під деревом, яке вже виросло, а прагне, щоб рідні на його останках виростили нове - в іншому місці, той дешево відбудеться: біоурни Рожера Моліне з насінням коштують близька 150 євро. Купівля біоурни є легальною у всіх країнах, каже Моліне. А от місце, де вона може бути закопана, все-таки залежить від країни.

У той час як у Німеччині існує так званий "цвинтарний примус", за яким останки людини можна зберігати тільки на звичайному кладовищі або ж на лісокладовищі, у Великобританії все набагато простіше - урну з попелом рідні можуть закопати, наприклад, у власному саду. Відкритим залишається тільки питання вибору дерева. За словами Рожера Моліне, найчастіше люди обирають клен.