За свідченням письменників Д. В. Григоровича («Корабель «Ретвизан») і Ф. М. Достоєвського (Повн. зібр. тв. Т. 10. СПб., 1883), автор цього ви-
слову – Північна Пальміра - літератор і видавець Тадей Венедиктович Булгарін (1789 - 1859). Цей вислів часто зустрічалося на сторінках його газети «Северная пчела», яку він випускав з 1825 р.

 Але це лишень версія добре відомого в Росії, приблизно з середини XVIII ст., словосполучення - «Пальміра Півночі». Так, К. Ф. Рилєєв у вірші «До Делії» ще 1820-го писав:

 

В Пальмире Севера прекрасной
Брожу в унынии, как сирот несчастный,
Питая мрачный дух тоской 

Отож нагадаємо, Пальміра - місто в стародавній Сирії, що виникло в I тисячолітті до н. е., що прославилося своєю красою і спорудами в традиціях класичної архітектури Стародавньої Греції.

На території, що відійшла до Російської Імперії після взяття шведського міста Нієн, в 1703 році був заснований Санкт-Петербург. Це обставина наклало свій відбиток на непросту історію російсько-шведських відносин.

На початковому етапі в будівництві Санкт-Петербурга брало участь багато шведів: спочатку військовополонених, потім ремісників і промисловців. З історичних документів відомо, що з 1712 по 1714 роки до Петербурга було надіслано 2682 шведа. Або ж прямо з місць військових дій - з Виборга, Гельсінгфорса, або з інших областей Росії.

А в 1809 році увійшла до складу Російської Імперії Фінляндія. А її мешканці, котрі раніше були підданими Швеції, стали підданими Російської корони.
Вже наприкінці ХІХ століття лише в Санкт-Петербурзі проживало понад 7000 шведів зі Швеції та Фінляндії. Найбільшими шведськими промисловими підприємствами в Росії були «Машинобудівний завод Людвіг Нобель», телефонна компанія Еріксон і Шведський шарикопідшипниковый завод.

 Значущими представниками шведської культури в Росії стали архітектор Ф. В. Лідваль, балетмейстер X. П. Йогансон, а також придворний ювелір Болін. У Санкт-Петербурзі шведи займали окремий «шведський квартал» в історичному центрі міста, розташований навколо Конюшенных вулиць.

Пригадаємо видатних і знакових представників шведської діаспори в Росії, котрі зробили помітний внесок в її історію та культуру.

Лімберг Олександр Карлович  

(14.11.1856 - 19.02.1906)

Олександр Карлович народився 14 листопада 1856 року в містечку Ієві, що неподалік від Нарви. Він отримав початкову домашню освіту, однак гімназію закінчив у Санкт-Петербурзі, куди попрямував після закінчення курсу в нарвському училищі. У Петербурзі жив на повному достатку у дядька - Самуїла Федоровича Лінбека.

У 1875 році Олександр вступає на природниче відділення фізико-математичного факультету Санкт-Петербурзького університету, проте будучи студентом продовжує під керівництвом дядька вивчати дантистику. А той на час свого тримісячного від'їзду в 1876 році навіть доручає Олександру прийом пацієнтів у своєму кабінеті. Робота захопила Олександра, і за цей рік він назавжди полюбив медицину. У 1877 році Олександр Карлович перейшов на другий курс Медико-хірургічної Академії, яку успішно й закінчив у 1882 році.

Будучи ще студентом, він відкриває власну практику, стає ординатором при клініці професора Манассеїна. У 1882 році Олександра Карловича запрошують читати дентиатрію у зуболікарській школі Ф. В. Важинського.

Завдяки старанням Олександра Карловича в 1883 році було засновано «Санкт-Петербурзьке товариство дантистів і лікарів, які займаються зуболікуванням», а сам Лімберг став його секретарем.

О. К. Лімберг в 1892 році очолив доцентський курс із зубних захворювань Імператорського клінічного інституту Великої Княгині Олени Павлівни. У січні 1899-го року А. К. Лімберг був затверджений у званні Почесного професора Єленінського Імператорського клінічного інституту, ставши першим російським професором стоматології. У цьому ж році, знову ж таки вперше в Росії, він очолив ним же організовану кафедру одонтології при Петербурзькому жіночому медичному інституті.

Олександр Карлович помер від важкої легеневої хвороби, і був похований 19 лютого 1906 року на Смоленському Лютеранському кладовищі на 6-й ділянці. Гранітний хрест на постаменті нині втрачено.

Людвіг Нобель

(1831 - 1888)

Людвіг Нобель - один з братів Нобелів, які зробили величезний внесок у розвиток російської промисловості. Він народився в 1831 році. У жовтні 1862-го він створює на базі викупленої до того часу механічної майстерні завод «Механічний завод Людвіг Нобель». Цей завод виконував цивільні і військові замовлення. Саме він виявився основою майбутньої імперії Нобеля, що потім вийшла за рамки Петербурга і Росії.

Одночасно Людвіг Нобель займається просвітницькою діяльністю і фінансуванням наукових робіт. У 1868-му він брав участь у створенні Російського технічного товариства. Ця подія справила величезний вплив на розвиток російської науки. Людвіг брав участь у діяльності самого товариства, а також фінансував його роботу.

До роботи Нобеля в цей час можна віднести й таку важливу для російської військової промисловості подію як створення Іжевського збройового заводу. Обладнання було поставлене механічним заводом Нобеля, а всі керівні посади там зайняли колишні його працівники.
Людвіг Нобель став одним із ініціаторів запровадження метричної системи в Росії. Він засновує стипендії, фінансує наукові дослідження. У 1879 році ним засновується «Товариство нафтового виробництва братів Нобель». З цього часу діяльність сім'ї Нобель розширюється і крім механічного заводу, другою і найважливішою сферою діяльності Нобеля стає нафтове виробництво. Людвіг був постійним членом комісії з технічної освіти.
Помер він 31 березня 1888 року, проживши 66 років, з яких 56 провів у Росії. В пам'ять про К. Е. Нобеля Російське технічне товариство у 1889 році влаштувало урочисті збори. На цьому зібранні правління «Товариства нафтового виробництва братів Нобель» засновує золоту медаль і премію імені «Людвіга Еммануїловича Нобеля», для чого передає 6 тисяч рублів. Похований Людвіг Нобель на Смоленському лютеранському кладовищі Санкт-Петербурга на ділянці 56. Гранітна ваза на постаменті збереглася.