Саме місто Лурд  із населенням в 15 410 за переписом 2008-го — стало славнозвісним у другій половині XIX-го століття завдяки чудотворному місцю, розташованому на передгір'ях Високих Піренеїв у південно-західному кутку Франції неподалік іспанського кордону.

Так от, Лурд набув світової слави після того, як розійшлася чутка, що в його околицях відбулося богоявлення 14-річній селянській дівчині Бернадеті Субіру, котра тоді збирала хмиз у лісі. У день 11 лютого 1858-го з'явилася їй у печері «пані» та сказала: «Іди до священиків і скажи їм, щоб збудували на цьому місці каплицю, бо хочу, щоб воно стало місцем ласки для людей. Не переставай молитись та розповідай іншим, щоб і вони молилися. Піди й напийся з джерела та окропи себе водою з нього…»

 Хоч джерела Бернадета не бачила і ніхто не знав нічого про будь-яке джерело, та коли дівчинка розгорнула землю у вказаному місці, з того місця насправді почала бити джерельна вода, яка переливалася в гірський потік. Згодом розійшлися чутки про неймовірні чудеса: сліпець промив водою очі і прозрів. Сусідка дівчинки занурила у воду з джерела конаючу дитину — і хлопчик не просто вижив, але й став здоровим, дужим та довголітнім, попри те, що лікарі раніше були безсилі що-небудь вдіяти на його запідозрений рак кісток.

 З розголосом про зцілення сліпого чоловіка та онкохворого хлопчика до Лурда почав напливати народ. А церква, після чотирирічних досліджень спеціальною комісією, у 1933-му році визнала Лурд як місце непояснимих наукою чудес;— а Бернадету, яка померла на 35-році життя, проголосила в соборі св. Петра в Римі святою. Як почесний гість на канонізації Бернадети навіть був присутній 77-річний чоловік на ім'я Люї Жустін Бугогорт — колишній нещасний хлопчик-каліка, котрий виздоровів від раку кісток, скупавшися в цілющій джерельній воді.

Саме тоді, коли церква визнала чудеса в Лурді правдивими, то лікарі та вчений світ поставилися до таких тверджень скептично — і навіть неприхильно. Головне поясненням лурдівських феноменів було однозначним: «галюцинації». Коли ж лікарів закидали фактами про чудесні оздоровлення людей, то вони спростовували це «хибними діагнозами, істеріями та автосугестіями»: світські науковці вважали Люрд місцем великого обману, а всіх прочан — його жертвами.

Та людський потік було вже не зупинити. Так Лурд разом з португальським містом Фатіма, історія котрого вельми схожа на Лурд, стали святинями християнськими.

Потік людей – хворих і скалічених – просто вражає. Коли ви потрапляєте до Лурда, окрім краси цього гірського міста, його незвичної архітектури та середньовічної фортеці - це те що вас вразить найбільше.

 Численні храми вражають своєю величчю і красою. Служба в них не припиняється ні вдень, ні вночі. Окрім джерела з цілющою водою, ченці заведуть вас у цілющі купелі, де ви за будь-якої пори року відчуєте на собі чудодійну силу води і дізнаєтеся що ж насправді є Божа благодать.

 Щовечора на тому місці, де Бернадетті явилася Божа матір (про красу цієї ущелини словами не сказати, це потрібно побачити) розпочинається грандіозна служба просто неба, після чого – Хресна хода.

 Про неї варто сказати окремо. Серед гір майстерно вибудуваний маршрут – копія Єрусалимського – останньої ходи Іісуса Христа. Так, саме копія: точна кількість поворотів, довжина тощо. Дивовижна атмосфера нічної ходи, десятки тисяч свічок, сила силенна святих отців різного рангу справляють незабутнє враження.

 Важливо: участь беруть християни усіх конфесій і церков, незважаючи на те, що пальма першості безумовно за Ватииканом. Для кожного, хто бажає, розкладено свічки різних розмірів. Паломники підходять, кладуть гроші до величезних срібних посудин і беруть свічки. Нікому й на думку не спадає щось поцупити…

Декілька постулатів католицизму – і це також одне із підтверджень Божої благодаті і святих чудес – Божа матір «надиктувала» малій Бернадетті уві сні, і та виклала їх у свою чергу надиктувавши місцевим ксьондзам за життя. А це десятки сторінок. Самих же Богоявлень вісімнадцять! Текст настільки складний, що, зрозуміло, дитина аж ніяк не могла зробити цього самотужки. Дитяча психіка була настільки перевантажена усім, що сталося протягом кількох років, що вік її на жаль був недовгим (7 січня 1844 — 16 квітня 1879).

Так от, саме під час 10-го «об'явлення» Пречиста Діва сказала до Святої Бернадети (так віднині Святої): «Скажете священикові, щоб тут збудував каплицю і щоб тут приходили процесії».

Французькі священики, зрозуміло, виконали прохання Пречистої Діви, не каплицю, але величаву базиліку Розер та низку прекрасних церков у Лурді збудували. Служать вони людям з усього світу дотепер.

При одній із зустрічей Бернадетта Субіру набралася відваги і спитала чудесну Пані про Її ім'я. Відповідь була чудесна, Пані відповіла: «Я — непорочне зачаття». Ось що цікаво: богородиця сказала це Бернадетті через чотири роки після того, як папа Пій IX проголосив догму про «Непорочне зачаття».

 

Бернадетта стала черницею, а Лурд перетворився у один з найбільших католицьких центрів паломництва, де відбулося безліч дивовижних зцілень хворих паломників з цілої Франції та Європи. Ми також ознайомилися із журналом чудесних зцілень: там імена, адреси, телефони з усього світу. Про життя Бернадетти у 1943 році в США було знято відомий фільм Пісня Бернадетти з Дженніфер Джоунс у ролі Бернадетти.

Тіло Бернадетти після її смерті виявилося нетлінним і зберігається у храмі французького Невері. Ще одна несправедливість. Чому не в Лурді?..

У 1933-му Бернадетта була причислена до лику святих. Свята Бернадетта вважається покровителькою пастухів, усіх тих людей серед яких вона виросла, і де на неї випали такі непрості для дитячої душі випробування…

Українські священики і наші побожні люди почали брати участь у святих процесіях в Лурді понад 50 років тому. А Церкву – українську! - збудували і освятили 25 років тому, після розвалу совдепії.

 На її освячення приїхало близько 1500 вірних та багато священиків з-за океану та з Європи. Посвячення довершив Кардинал Іван Мирослав Любачівський, бо в той час Кардинал Йосип Сліпий був уже важко хворий. До сьогодні мають українці в Лурді золотоверху церкву, великий дім, де живе священик та сестри-законниці, навпроти церкви є український готель Святої Родини, а поміж церквою і готелем пролягає Вулиця України затверджена французьким урядом. Були там і ми. Відверто незвично було жити там, спілкуватися українською, і відчувати себе вдома. А за проживання з нас узяли просто символічні кошти.

А в самій базиліці Розер, яка збудована на тій скелі, де стільки разів з'являлась Мати Божа, є українська каплиця з нашими іконами, а під престолом є напис Вівтар України. Ця каплиця перш за все свідчить про любов українського народу до Матері Божої. У Лурді є також дім, де мешкає священик та сестри-монахині, хоч великий, але старий, має більш як 200 років.

Нагадаємо адресу української церкви в Лурді для наших паломників:

8 bis Rue de L'Ukraine, 65100 Lourdes, France.

Кладовище міста Лурд стало меморіальним через поховання тут сім’ї Бернадетти Субіру. Живі квіти тут завжди.

 Саме ж кладовище – це велична історія міста, а може й усієї Франції. Гостинні склепи зі столиками для квітів, іконками і скульптурами, шедеври скульптурної майстерності, втілені в камені, величні гранітні і мармурові постаменти, військові поховання воєн різних часів і епох. За якістю і майстерністю виконання – це ділянка паризького Пер-Лашез або навіть історичного і меморіального Сен-Женев’єв де Буа.

 Нас цікавила більше сучасна історія, тобто його буденна робота. Місця для поховань, це зрозуміло, майже не залишилося. Лишень одна діляночка, на око – не більше 2-х соток. Усі поховання, чи то пак - підпоховання вже після крематорію. Лурд - місто безумовно зачинене для нових мешканців.

 Навколо гори, а тому про розвиток через будівництво годі й казати. Тому поховання йдуть у родові могили. Ті ж кілька соток нових приймають нових мешканців вкрай рідко. Місце на кладовищі, а точніше його грошовий еквівалент – вартує квартири або невеликого будинку. Тому одне-два поховання у землю на рік. Не більше. Що ж до захоронення урн, то, схоже, що для членів родин (на відміну від тієї ж Німеччини) кількість урн в родових місцях необмежена. Ніде дітись: не везти ж покійників до інших міст…

 Прощавай Лурде, місце святих гротів, не менш святих подій і святих мешканців…