По можливості, вмираючому треба дати в руку засвічену свічку, свячену на Стрітення. До домовини було б гарно покласти свячене на Успіння зілля, галузку свяченої у Вербну неділю лози, а дітям обов'язково яблучко. Гарно теж дати вишивану подушку під голову, а при замиканні домовини накрити очі вишиваним рушником, на кшталт козацької китайки.

Після панахиди, чи то в час похорону, коли ховають якогось визначного громадського діяча, співають не раз «Заповіт» Тараса Шевченка. Колишнім воякам українських армій співають над могилою стрілецьку пісню Богдана і Лева Лепких «Видиш, брате мій» (інша назва - «Журавлі»).

Тризна або похоронна гостина — це дуже давній наш звичай. Колись вірили, що душа не знатиме спокою, якщо не справлять їй тризни. Тепер це звичайна гостина, якою родина покійного віддячується гостям за участь у похоронах. Обов'язкова страва на тризні — це коливо, кутя, але без маку, бо мак означає життя. 

Новий, але дуже гарний звичай, влаштовувати під час тризни складку на різні народні та добродійні цілі. Це сучасний спосіб затримування давнього звичаю, коли в пам'ять померлих пригощали убогих та подорожніх.

Народний звичай велить поминати покійних, зокрема Богослужбами, на третій, дев'ятий та сороковий день після смерті.  Це згідне з народними віруваннями про долю душі після смерті, та про дні, коли вона найбільше потребує молитви. Однак Церква нічого проти поминок саме у ці дні не має. В сороковий день на тетраподі під час Богослужби повинно стояти п'ять хлібів та п'ять різних родів овочів, що їх опісля жертвують церкві. Це, мабуть, у пам'ятку чудесного розмноження п'яти хлібів Ісусом Христом. Дуже важливі  поминки в перші роковини смерті. На сході України при цій нагоді, крім Богослужби, «ставили обід», тобто влаштовували гостину на зразок тризни. У давнину це знов було добродійне годування убогих та подорожніх, форма милостині в пам'ять про покійного.       

Кожну подальшу річницю смерті також відзначають Богослужбами та добродійними підношеннями. Добре розвинений культ померлих серед українців, пам'ять про предків, є ознакою високої культури нашого народу.