Японці в середньому живуть довше представників інших націй. Адже трохи більше півстоліття тому середня тривалість життя в Країні висхідного сонця була однією з найнижчих у світі: у 1947 році чоловіки-японці доживали лише до 51 року, а жінки - до 54 років. У 2009 році ці показники вже становили 79,5 і 88 років відповідно, і Японія перетворилася на країну довгожителів.

Японська культура не створила нічого подібного образу стражденного розп'ятого Христа, - коментує Олександр Мещеряков, професор, автор більше 300 робіт, присвячених культурі Японії. - Люди не бажали знайти і не шукали на своєму тілі стигматів. Заява папи Григорія Великого, що «тіло є огидне вмістилище душі», не могло бути виголошеним у Японії аж ніяк. Тому що японці вважають, що потрібно не знищувати тіло, а продовжувати його буття.

Синтоїзм, буддизм, конфуціанство проповідують не принесення себе в жертву, як у християнстві, а, навпаки, прагнення до гармонійного співіснування з природою і світом предків. Кайбара Екікен, конфуціанський мислитель і лікар, котрий жив у XVII столітті, писав: «Людина народжується завдяки Небу і Землі, батька і матері, а тому і зрощуване ним тіло не є його власністю. Тіло слід вирощувати з повагою і ретельністю, не завдаючи йому шкоди. Життя повинне бути довгим. У цьому і полягає синівський обов'язок перед Небом із Землею, перед батьком із матір'ю».

Сказано максимально зрозуміло: твоє тіло не належить тобі, воно - інструмент служіння батькам, і цей інструмент слід утримувати в порядку. Таким чином, турбота про власне здоров'я перетворювалося на моральний обов'язок перед предками.