Деякі надгробки, на жаль, частково зруйновані відвідувачами, котрі нібито бачили там привидів. «Виникає відчуття, що ти й справді перенісся у XVIII століття», - говорить Іолам.

У 1811-му році був прийнятий план комісіонерів щодо об'єднання нью-йоркських вулиць у єдину мережу. Тому Джон Рендалл молодший взявся за до дослідження острова. Однак, як описано в зимовій виставці 2012-го року Музею міста Нью-Йорка та в книзі «Могутня мережа», дослідження не проводилося на північ від 155-ої вулиці.

Коли кладовище Троїцької церкви на Бродвеї та Уолл Стріт досягло максимальної заповненості на початку 1800-х років (поховання там почали здійснювати з середини 1600-х років), церква розпочала пошук додаткових земель, і в 1842-му році придбала ділянку площею в 23 акри між сьогоднішньої Амстердам авеню (Amsterdam Avenue), Ріверсайд драйв (Riverside Drive) та Західною 153-ю і 155-ю вулицями (спочатку купівля торкалася й річки Гудзон) у землевласника Річарда Ф. Кармана (Richard F. Carman), котрий будував своє селище вздовж Кінгсбріжд роуд (Kingsbridge Road), що нині широко відома як Бродвей. У ті часи, на думку більшості мешканців Манхеттена, це було дуже далеко. Хоча кладовище розглядало також придбання ділянок в Морісанії (Morrisania) у Бронксі і навіть частину кладовища Грінвуд (Green Wood), започатковане 1838-го в далекому Брукліні.

Джеймс Ренвік молодший, архітектор собору Святого Патріка, церкви Благодаті та Смітсонівського науково-дослідницького інституту у Вашингтоні, був запрошений задля оформлення ландшафту і розмітки, нанесення пішохідних доріжок і шляхів під'їзду. Пізніше Калверт Вокс розробив міст (на жаль не зберігся до наших днів, проіснувавши в період з 1872-го по 1911-й) і з'єднав Бродвей, і продовжив алею, яка розділила кладовище майже на дві рівні частини. Це одне з небагатьох кладовищ Нью-Йорка, розділене саме таким чином. З самого початку, незважаючи на свою віддаленість, а також відносне утруднення при обході західної частини, побудованої на високому пагорбі, кладовище Троїцької Церкви було популярним туристичним об'єктом, як і багато кладовищ, таких як Грін Вуд (Green Wood), Вудловн (Woodlawn) у Бронксі та Його Величності Обурн (Mt. Auburn), що в Кембриджі.

Ось що пише один із сучасних мандрівників і відвідувач кладовища:

«У грудні, в один із зимових днів 2011-2012-го я супроводжував історика Еріка К. Вашингтона та декількох витривалих любителів кладовищ під час прогулянки до західної  його частини. Через кілька днів я повернувся, щоб пройти ще далі західною частиною, що була відкрита для відвідування, але при переході до східної ділянки вхід виявився закритим (працівники кладовища дещо примхливі). Я повернувся знову через декілька днів. Вхід був вільний, тож я завершив свій огляд, скориставшись брошурою, яку я отримав в офісі на кладовищі.

Спочатку входжу до кладовища із західної сторони. Там дуже маленький і непомітний вхід зі сторони Бродвею і 155-ої Західної, що може бути як відчиненим, так і навпаки. Однак більш надійним варіантом є один із двох бічних входів зі сторони 153-ї та 155-ї Західних, що обіцяє тривалу прогулянку вниз із гори дорогою туди і, відтак, тривалу подорож вгору шляхом назад. У той час, як центральна частина західного сектора кладовища знаходиться на високому пагорбі, західна частина спускається до річки Гудзон.

Незабаром ви побачите надгробок Климента Кларка Мура (1779-1863), якого в народі вважають автором різдвяної поеми «Парафія Святого Миколая». Поемі приписується, поряд з оригінальним змістом Томаса Наста, «систематичність» появи головного персонажа - веселого старого ельфа з білою бородою на санях, запряжених вісьмома північними оленями, із трубкою та в червоному одязі.

Легенда про Санта-Клауса й надалі оповита таємницею, для мене принаймні. Згадка про нього як про Святого відійшла на другий план, так як релігія посіла останнє місце в поп-культурі. Але звідки виникла легенда про Санта-Клауса, котрий заправляє фабрикою іграшок на Північному полюсі та ще й з рабами-ельфами?»

Сам Мур був сином парафіяльного священика Бенджаміна Мура. На гравюрах того часу зображений добрий чоловік, вигляд якого ідеально відповідає сюжету, де мова йде про прихід Санта Клауса. За професією він був педагогом і письменником - він пожертвував землю Єпископальної Церкві для Генеральної Духовної семінарії на 9-й авеню та 20-й вулиці, де він згодом викладав. Його власність називали Челсі, а всі навколишні місця й надалі носять цю назву.

Мур, судячи з усього, був прагматиком. Він був категорично проти об'єднання вулиць Манхеттена у єдину мережу, згідно з планом розвитку округу на початку XIX-го століття, але пізніше він скористався цим, продаючи багатим інвесторам ділянки землі уздовж 9-ї авеню. Він виступав проти скасування рабства. Цілком зрозуміло, адже сам був рабовласником. Вірш, приписуваний йому, було вперше опубліковано в північній частині штату Трой Сентинель (Troy Sentinel) 23 грудня 1823-го. Будь-які сумніви про його автентичність з'являлися внаслідок того, що воно було опубліковане анонімно, тому було багато претендентів на авторство протягом наступних десятилітть. Пізніше, у листах до своїх дітей, він визнав, що був автором, і включив його до книги віршів 1844-го. Після смерті його поховали у Грінвіч-Віллідж, а потім – 1899-го перепоховано на кладовищі Троїцької церкви.

Навколо його надгробку стоять свічки - кожного разу в грудні низкою простягаються вони від Церкви Покрови до його могили.

Поряд з могилою Климента Кларка Мура знаходиться могила доктора Девіда Хосака (David Hosack) (1769-1835). У 1801-му році він лікував Філіпа Гамільтона після фатальної дуелі у містечку Віхоукен, що в Нью-Джерсі. Три роки потому він опинився в таких же умовах, коли безуспішно намагався врятувати батька Філіпа, Олександра Гамільтона після дуелі з віце-президентом Аароном Барром. Через рік після смерті батька Олександр Гамільтон усиновив дитину, яку назвав Філіп.