Ключовим поняттям у визначенні виступає усвідомленість вчинених людиною дій. Самогубство - явище, властиве тільки людям. Так вважалося донедавна,  допоки дельфіни і кити через забруднення світового океану не почали викидатися на берег. У літературі описані випадки, коли тварини або пташки, потрапляючи в неволю, відмовляються від їжі і гинуть від голоду. Однак в усіх цих випадках поведінка тварин базується на інстинктах, її у жодному разі не можна назвати усвідомленою.

Науковий термін «суїцид» вперше почав використовувати лікар і філософ XVII cтоліття Томас Браун, утворивши його від латинського sui (себе) і caedere (вбивати).

Ставлення до самогубства і до самогубців протягом усієї історії людства було неоднозначним, у різних народів і в різні епохи змінювалося від беззастережного засудження, як у християнстві чи ісламі або в інших світових релігіях - до преклоніння перед ними. Як у Японії.

За канонічними традиціями Православної Церкви, що сформувалися ще в епоху Вселенських Соборів (IV-VIII століть), поминати самовбивць у православному храмі не дозволяється. Канонічна заборона на це пов'язана з «богоборчим» характером самогубства як такого. Життя кожної людини є дорогоцінним даром Божим.

Отже, той, хто самовільно позбавляє себе життя, відкидає цей дар через блюзнірство. Особливо це потрібно сказати про християнина, життя якого удвічі є даром Божим і з природи, і з благодаті спокутування. Той християнин, котрий накладає на себе вбивчу рук, удвічі ображає Бога: і як Творця, і як Спасителя. Очевидно і зрозуміло, що таке діяння може бути плодом тільки повної зневіри та відчаю в Божественному Промислі, без волі якого, за словами євангеліє, і волосина не впаде з голови віруючого. А хто чужий вірі в Бога і надії на Нього, той далекий і від Церкви. Вона дивиться на вільного самовбивцю як на духовного нащадка Юди-зрадника, який, відмовившись від Бога і Богом знедолений, "шед удавився".

Тому за церковними канонами, самовбивць, а до таких належать також убиті на дуелі, злочинці, вбиті під час розбою, люди, які наполягли на евтаназії, а також підозрюваних у самогубстві (наприклад, потонулих за невідомих обставин) не можна відспівувати в храмі, поминати в церковній молитві під час літургії та на панахидах. Самогубців не ховають на церковних кладовищах.

Тим не менш, як в нашій Православній Церкві, так і в інших Помісних Православних Церквах, визнали можливим, ретельно дослідивши обставини, що призвели кожного конкретного члена Церкви до самогубства, допускати відспівування і церковне поминання тих із них, хто скоїв самогубство в стані засвідченого третіми особами психічного розладу чи душевної хвороби. На цій підставі єпархіальні церковні установи з благословення правлячого єпископа можуть видавати дозволи на відспівування самовбивць, відносно яких точно відомо, що самогубство було вчинене ними не в стані душевного озлоблення чи холодного розрахунку, не в пориві ремства або богоборства, а в стані психічного нездоров'я.

Так, наприклад 1991-го року Московська Патріархія ухвалила рішення про відспівування поетеси Марини Цвєтаєвої. Підставою для її церковного поминання було клопотання диякона Андрія Кураєва, одного з найбільш авторитетних сучасних богословів і великого шанувальника та знавця її творчості. Під час уважного дослідження всіх обставин її єлабузького самогубства отець Андрій Кураєв міг, ймовірно, прийти до висновку, що назвати її свідомим богоборцем не можна: «ні Бога, ані Церкви вона ніколи не хулила, Христа не зрікалася, а її самогубство було результатом надзвичайного виснаження усіх душевних і тілесних сил, спровокованого самотністю, голодом і розрухою».

Крім того, церква дозволяє ховати за церковним звичаєм так званих «випадкових самовбивць» - тих, що не розрахували дозу алкоголю, випили помилково отруту, тих, що випадково разрядили в себе зброю під час її чищення, або ненавмисно випали з вікна тощо, а також тих, хто пожертвував своїм життям заради порятунку життя іншого.

Церква дозволяє відспівувати самогубців, які не померли відразу, а мали час для покаяння. Так відспівували Пушкіна, хоча дуель, як пам’ятаємо, прирівнюється до самогубства.

Особливої уваги заслуговують випадки, коли людина була убита, але вбивці доклали зусиль, щоб інсценувати самогубство. Якщо є хоч найменший привід сумніватися в тому, що це було самогубство - тобто покійний ніколи не виявляв таких намірів, то відспівування, як правило, здійснюється. Так, наприклад, був відспіваний Сергій Єсенін, незважаючи на офіційну версію самогубства.

Впродовж останніх років через негаразди, зубожіння і нестатки населення (особливо на селі), відсутність роботи і перспектив у багатьох регіонах України помічене зростання кількості суїцидів. Далеко не кожний день у зведеннях новин, а особливо різного роду кримінальних новин, що сьогодні заполонили наш телевізійний ефір, може похвалитися відсутністю чергового повідомлення про самогубство.

Не кращою є ця картина і в нашого північного сусіди. Російська Федерація, за повідомленнями її ЗМІ вийшла на перше місце у Європі за цим сумним показником. Найжахливіше, що впродовж останніх років кількість суїцидів і спроб самогубств серед неповнолітніх в Росії зросла на 37 відсотків.  У 2009-му році скоїли самогубство 260 підлітків, а в 2010-му році їх число зросло в 1,2 рази, до 20 самогубств на 100 тисяч підлітків.

«Це в три рази більше, ніж світовий показник», - наводить слова головного санітарного лікаря Росії Геннадія Онищенка «Российская газета». За його даними, у нинішньому році в країні сталося вже 237 самогубств неповнолітніх. За словами Онищенка, сьогодні Російська Федерація займає перше місце в Європі за кількістю самогубств серед дітей і підлітків. І шосте місце в світі за цією ж кількістю серед самогубств усіх вікових категорій.

Повернемося до віри. Сьогодні всі світові релігії негативно розглядають звичайне «побутове» самогубство. Звернемося до ісламу. Питання функціонування цієї світової релігії після повернення на історичну батьківщину кримських татар тепер актуальне і для України.

В ісламі самогубство вважається тяжким гріхом з тієї причини, що людина робить подвійний гріх убивства і відчаю, в яких вже не можна буде покаятися. Єдиним винятком є божевільні, або ті, хто покінчили з життям у стані помутніння розуму.

В ісламі кардинально негативне ставлення до суїциду. Згідно з нормами цієї релігії одним із найбільших гріхів є позбавлення людини життя, як власної, так і життя іншої людини. Людське життя в ісламі є найбільшою цінністю.

У хадисі Пророк сказав: «Той, хто (навмисно) кинеться з гори і згубить себе, весь час летітиме вниз полум'ям Пекла, куди він буде поміщений навічно; той, хто вип'є отруту і згубить себе, буде тримати в руці цю отруту і весь час питиме її в полум'ї Пекла, куди він буде поміщений навічно; той, хто вб'є себе залізним знаряддям, буде тримати це залізо в руці, вражаючи ним себе…» (Бухарі № 5778).

Всевишній в Корані говорить: «Не вбивайте самих себе! Здійснюючи те, що приводить вас до цього. Воістину, Аллах Милостивий до вас, забороняючи вам це». (Сура «ан-Ніса», аят 29).

Іслам жорстко засуджує самогубців, котрі, свідомо відмовляючись від життя, прагнули таким чином уникнути долі, яка була їм визначена Богом.

В останні десятиліття до суспільної свідомості був впроваджений образ самогубців-смертників, які підривають себе, чим вбивають інших. З'явився новий термін, що абсолютно не відповідає нормам Ісламу - «пояс шахіда».

Говорячи про таку суїцидальну практику, потрібно зазначити, що, по-перше, дана практика є абсолютно неісламською. Шахід - воїн, загиблий в бою з озброєним ворогом, захищаючи віру, батьківщину або сім'ю. Ісламські теологи навчають, що уся ваххабітська демагогія на цю тему не має з ісламом нічого спільного. По-друге, на думку дослідників, вона відходить корінням до сектантської і магічної субкультури, про походження якої висловлюються різні гіпотези (республіка Ємен, рух тамільських "тигрів» тощо).

Ніколи в історії ісламу не було таких випадків, коли мусульмани вбивали себе. Ті, яхто прив'язують до свого тіла вибухові пристрої, і підривають себе в людному місці, є самогубцями. А самогубець залишиться в полум'ї Пекла навіки, про що читаємо у хадисах.

Самогубство не відповідає нормам Шаріату. Адже якщо людина погубить себе і забере з собою чужі життя, це суперечить самій доктрині ісламу, в якій життя людини ставиться вище понад усе. Блюзнірство пов'язувати подібне з ісламом. Такі дії призводять до того, що до мусульман ставлення змінюється на гірше, породжуючи ісламофобію.

У наш час у більшості країн самогубство як таке не є злочином. У той же час  самогубства, підбурювання, доведення до самогубства та ненадання медичної допомоги може спричинити за собою правову відповідальність.

У Російській Федерації нині передбачається відповідальність за ст. 110 Кримінального кодексу «за доведення до самогубства або до замаху на самогубство шляхом погроз, жорстокого поводження або систематичного приниження людської гідності потерпілого».

Артикул військовий Петра I передбачав відповідальність як за спробу самогубства, так і за його вчинення. Самогубство ж прирівнювалося до вбивства.

В Індії до цього часу діє закон, згідно з яким спроба самогубства карається позбавленням волі на термін до 1 року або великим штрафом.

У Сінгапурі спроба самогубства також карається ув’язненням на термін до 1 року.

Історично негативне ставлення до суїциду спостерігалася і в країнах середньовічного Заходу, де панувала сувора християнська доктрина. Християнство, як ми вже згадували на початку, також засуджувало самовбивць. Їм відмовляли в спасінні душі, їх заборонялося ховати на кладовищі. А тих, кому вдалося вижити внаслідок суїциду, засуджували до робіт у неволі, як убивць.

Щоб відвернути людей від самої думки про самогубство, у середньовічній Західній Європі трупи самовбивць піддавали найвимогливішій нарузі. Тіла вішали за ноги на центральних вулицях, закопували на перехрестях з вбитим у серце кілком, з ганьбою ховали разом із тваринами.

Офіційні юридичні закони, які переслідують тих, хто намагався звести рахунки з життям, були прийняті в багатьох європейських країнах. У більшості їх штрафи за спробу самогубства були скасовані у XVII столітті, але в Англії вони проіснували до 1961 року.

Хоча самогубство перестали вважати злочином, проте надання допомоги самогубцеві подекуди й досі розглядається як злочин. Донині не вщухають суперечки, пов'язані з евтаназією (у перекладі з грецької - «добра смерть»). Добровільний відхід з життя за допомогою лікаря вперше був законодавчо закріплений парламентом Нідерландів 2001-го. Евтаназія практикується також у Колумбії, Нідерландах, Бельгії, в окремих штатах США і Австралії. Пасивна евтаназія (при якій припиняється боротьба за життя пацієнта з метою прискорення настання природної смерті) з 2004-го дозволена в Ізраїлі і Франції.

Повернемося до ісламу, де не все так просто.  Чи припустима евтаназія в цій релігії? Нагадаємо, евтаназія - припинення життя безнадійного хворого, який відчуває нестерпній біль за його ж проханням.

Ісламські вчені заборонили будь-які види евтаназії. Якщо ж хворому зі смертельною хворобою дають спокійно померти природним чином, у короткий термін, у разі, коли кожна терапія дала б змогу лише на короткий час продовжити життя у нестерпних умовах, то це не вважається евтаназією. Описане вище розглядається в Ісламі як допустиме.

Однак рішення пмає ухвалюватися кваліфікованими богобоязливими лікарями, хворим та його родичами, причому кожен випадок розглядається індивідуально.

Евтаназією вважається практика, коли хворому вводять препарат, що викликає смерть, і, якщо хворого позбавляють того, що необхідно для життя.

Хворі мають право в будь-який момент відмовитися від медичної допомоги, проте прохання зробити смертельну ін'єкцію - це зовсім інше. Потрібно пнамагатися проводити лікування і не зневірятися отримати милість Аллаха! Отже, якщо хворий зробить це, то він - по ісламу - буде вважатися самогубцем, а якщо це зробить лікар, то його дія буде вважатися умисним убивством.

Як бачимо, самогубство, як і вбивство зі співчуття в ісламі неприпустимі. Спроба вчинити самогубство вважається в Ісламі і злочином, і великим гріхом. Шаріат перелічує і уточнює ті випадки, коли вбивство людини не вважається злочином. Сюди не включені згадки про вбивство з милосердя або дозвіл на таке вбивство. Людське життя є цінністю, яку треба зберігати за будь-яких умов незалежно від обставин. Іслам не допускає поняття виправдання смерті заради уникнення страждань. Це чітко прописано в Корані.

Заборона самогубства в іудаїзмі виводиться як із біблійної заборони вбивства (Десять заповідей), так  і з галахічної концепції пиккуах-нефеш. У Талмуді не знаходимо прямої заборони самогубства, однак післяталмудичні авторитети вважали самогубство гріхом навіть більш важким, аніж вбивство, оскільки воно зазіхає на концепцію Божественної відплати, «ола ха-ба» і самої всемогутності Бога. Різниця проводиться між самогубством і поведінкою людини, яка не опирається своєму вбивству. Самогубство відрізняють від мучеництва, яке в певних обставинах вважається найбільшою міцвою. У раввіністичній літературі є приклади самогубства як покарання самого себе за тяжкі правопорушення (за ідолопоклонство, інцест тощо). Законовчителі Талмуда не засуджують виключно такі самогубства.

У Біблії описуються чотири випадки самогубства - Самсона (Суд. 16:30), Саула і його зброєносця (I Сам. 31:4-5) та Ахітофелів (II Сам. 17:23). Перші три самогубства вважаються досконалими за пом'якшувальних обставин. Більше того, Шулхан арух (ВД. 345:3) розглядає смерть Саула як приклад дозволеного самогубства, «тому що він знав, що филистимляни вчинять із ним на свій розсуд і вони напевне його вб'ють». Самогубство Самсона, внаслідок якого загинули филистимляни, величається як приклад Кіддуш ха-Шем.

Найбільш відомий у єврейській історії акт колективного самогубства єврейського гарнізону Масади в 73 році, про який оповідає Йосип Флавій (Війна 7:320). Колективні самогубства во ім'я Кіддуш ха-Шем траплялися і раніше, зокрема, під час гонінь Антіоха (II Макк. 14:37-46) та в інші періоди. Вочевидь, захисники Масади вважали, що підпорядкування чужинцям і рабство підпадають під категорію тих вчинків (ідолопоклонство, вбивство, інцест тощо), яким, згідно Галаху, слід віддати перевагу смерті. Актами мучеництва вважаються самогубства, причина яких - прагнення уникнути насильницького навернення в іншу віру або страх потрапити до рук погромників (наприклад, колективні самогубства євреїв Вормса, Майнца під час першого хрестового походу 1096-го та євреїв Йорка у 1190-го).

Як релігійний злочин самогубство карається Богом; моральний осуд самогубства людьми бачимо в особливостях ритуалу поховання, зокрема, в тому, що самовбивцю не ховають до заходу сонця. Закон про самогубство були вперше сформульовано у пізньому післяталмудичному трактаті Смахот (Евел раббаті 2:1-5). Згідно з цими законами, по самогубцеві служать лише ті траурні обряди, які повинні висловити співчуття родичам покійного, а церемонії, що символізують повагу до померлого, скасовують.

Однак зміна церемоній допускається за єврейським правом лише після доказу вини покійного в здійсненні самогубства: якщо факт самогубства засвідчений очевидцями, а не непрямі докази; якщо самогубство скоєно в здоровому глузді, а не в стані неосудності, що не може бути поставлена в провину; з цієї ж причини самогубство неповнолітнього не вважається злочином; якщо самогубство було умисним (умисел вважається доведеним тільки тоді, коли самогубець заявив про свій намір перед вчиненням самогубства). Обмеження призводять до того, що самогубство - вкрай рідкісне явище серед вірян. Зазначимо: для визнання, що самогубство було скоєне в стані неосудності достатньо навіть незначного натяку у поведінці самогубці.

Якщо самогубство стало заміною одного виду смерті іншою (наприклад, самогубство смертельно хворого або засудженого до смерті), траурний церемоніал проводиться повністю.

Релігійна заборона і моральний осуд самогубства призвели до того, що протягом всієї історії серед євреїв було порівняно небагато випадків самогубства. Перші статистично достовірні дані про частоту самогубств у європейських країнах засвідчують, що в середині XIX ст. кількість самогубств серед євреїв була в 2,7 р. нижчою, аніж серед католиків, у 4,8 - ніж серед протестантів. У другій половині XIX ст. кількість самогубств серед євреїв зросла в 2,4 рази, що пояснювалося не лише зменшенням релігійності, але й урбанізацією, зміною характеру зайнятості і загальним зростанням числа самогубств серед навколишнього населення.

В Ізраїлі частота самогубств у кінці 1980-х - початку 1990-х рр. залишалася приблизно на одному рівні - у межах шести-восьми випадків на 100 тисяч населення, що вважається досить низьким показником для промислово розвинених країн, проте серед єврейського населення кількість самогубств найвища в країні (8,3 на сто тисяч чоловік; порівняймо -  серед друзів - 3,8, серед християн і мусульман - відповідно 2,6 і 2,3).

Філософи, психологи і соціологи намагаються знайти підходи до наукового аналізу самогубств. Суїцид розглядався філософами в сукупності з іншими важливими філософськими проблемами. Такими, як сенс життя, свобода вибору тощо. Але не завжди вони давали правильну оцінку цьому явищу.

Так, античні стоїки вважали можливість самогубства вищим проявом волі людини перед складними життєвими обставинами. Особливу увагу самогубству як явищу сучасної культури надавали представники екзистенціальної філософії - наприклад, Альбер Камю («Міф про Сізіфа»).

Не меншої уваги феномену самогубства приділяли психологи. Переходячи від високих матерій, які хвилювали філософів, вони «спускалися на землю» і намагалися зрозуміти, чи пов'язана схильність до самогубства з якимись психологічними відхиленнями. У рамках цього напрямку одержала поширення концепція Зиґмунда Фрейда («Смуток і меланхолія») про неправильний психосексуальний розвиток особистості, що призводить до наявності низки комплексів, а за певних обставин і до самогубства.

Причини, за якими йдуть на самогубство, дуже багато. Людина переходить межу, що відділяє її від смерті, коли його бажання не збігаються з можливостями їхнього задоволення.

А хтось втрачає індивідуальність, жертвує нею заради надособистісних цінностей.

Серед основних причин потрібно назвати:

- негаразди в особистому житті:

- нещасне кохання;

- смерть когось з рідних або друзів;

- непорозуміння з оточуючими, самотність;

- проблеми на роботі;

 - цілеспрямоване цькування (у тому числі доведення до самогубства);

- фізичні знущання (зґвалтування, побої);

 -втрата сенсу життя;

 - фінансові проблеми;

- відчуття щастя, яке самогубець вважає недосяжним у майбутньому;

- проблеми зі здоров'ям (евтаназія в американському штаті Флорида також формально є самогубством, оскільки, згідно із законом штату, хворий повинен вводити препарат собі сам);

- психічні хвороби (депресія, порушення харчової поведінки, біполярні афективний розлад, шизофренія);

- настання смерті внаслідок прийому наркотиків і психотропних препаратів;

- релігійний фанатизм (зазвичай поширений в сектах), ритуальне самогубство;

- ідеологічні (політичні, неприйняття цінностей соціуму в цілому);

- військові (самогубство з метою нанесення шкоди супротивникові заради уникнення полону);

- вимушене самогубство (за вироком суду, під загрозою болісної смерті або розправи з близькими родичами);

- самогубство задля збереження честі;

- копіювання самогубства (після аналогічних смертей відомих особистостей чи літературних персонажів);

- іноді самогубство можна віднести до аномічних. В основі цього типу самогубства лежать кризи суспільства, під час яких відбувається руйнування старих підвалин життя (політичні перевороти, економічні кризи тощо);

- демонстративне самогубство, де мотив суїцидальної поведінки - привернути увагу і таким чином змінити ситуацію. Приклад: демонстративні самоспалення дисидентів;

- самогубство, коли людина не може жодним іншим чином піти від навислої над ним загрози. Приклад: самогубство Гітлера.

- само покарання:  вибираючи смерть, людина відіграє роль судді і підсудного в одній особі.

Крім того, самогубством вважається невиправдано-ризиковані вчинки, коли, наприклад, водій розганяється до граничних швидкостей, знаючи, що може розбитися. Якщо він розбився це теж можна віднести до різновиду самогубств.

Або коли скелелаз чи альпініст не заради порятунку когось, а просто заради гострих відчуттів намагається підкорити вкрай небезпечні вершини і схили, і внаслідок зриву гине. Також як самогубство можна охарактеризувати й інші небезпечні та невиправдані ризики і вчинки, що призводять до смерті.

І, нарешті, небезпечні для життя дії, пов'язані з іншою метою, наприклад, алкоголік чи наркоман можуть вбити себе під впливом хворобливих галюцинацій.

Щоб зрозуміти масштаби самогубств у сучасному світі, досить сказати, що на початку нового тисячоліття - 2001-го - людські втрати від суїцидів перевищили кількість смертей від воєн і кримінальних вбивств. Більше того, для європейського регіону втрати від самогубств стоять на другому місці за кількістю жертв після транспортних подій, а в Китаї - навіть на першому місці.

Порівняємо показники рівня самогубств у різних країнах світу. Кількість суїцидів на 100 тисяч осіб. Отож місце, країна та приблизне число суїцидів впродовж року:

1. КНР - 56

2. Литва - 42

3. Білорусія - 37

4. Росія - 36

5. Казахстан - 30

6 Угорщина 28,5

7. Латвія - 26

8. Словенія - 26

9. Україна - 25

10. Японія - 24

А тепер порівняємо показники рівня самогубств серед чоловіків і жінок у розвинених країнах світу на початку нового тисячоліття:

Японія: - 35,2 - 12,8

Фінляндія: 31,9 - 9,8

Австрія: 27,1 - 9,3

Франція: 26,6 - 9,1

Німеччина: 20,4 - 7,0

США: 17,6 - 4,1

Нідерланди: 12,7 - 5,9

Великобританія: 10,8 - 3,1

Країни, що розвиваються:

Південна Корея: 24,7 - 11,2

Таїланд: 12,8 - 3,8

Сінгапур: 11,4 - 7,6

Кувейт: 2,5 - 1,4

Постсоціалістичні країни:

Литва: 74,3 - 13,9

Росія: 69,3 - 11,9

Білорусь: 63,3 - 10,3

Казахстан: 50,2 - 8,8

Естонія: - 47,7 - 9,8

Україна: 46,7 - 8,4

Латвія: 45,0 - 9,7

Угорщина: 44,9 - 12,0

Чехія: 27,5 - 6,8

Азербайджан: 1,8 - 0,5

Пригадаємо масові самогубства в історії людства.

Близько 1000 євреїв на горі Масада в I столітті нашої ери вибрали самогубство замість римського рабства.

Самоспалення старовірів у XVII-XVIII століттях у Царській Росії.

Масове харакірі японців: число тих, хто покінчили з життям у різних джерелах варіюється від 35 000 до 200 000 після підписання капітуляції - 1945.

Секта «Народний храм» (912 осіб) в Джонстауні (Гайана) - 1978.

Секта «Гілка Давидова» (самоспалення 87 осіб) - 1993.

Секта «Heaven's Gate» (39 членів культу прийняли фенобарбітал, надівши собі на голову після цього пластикові пакети, внаслідок чого задихнулися уві сні) - 1997.

Для порівняльної характеристики частоти самогубств у різних країнах використовують показник «рівень самогубств», що показує кількість завершених самогубств на 100 тисяч населення. Середньосвітових показником на початку 2000-х вважається 14-15 випадків. Це означає, що приблизно кожні 40 секунд на нашій планеті хтось кінчає із собою.

Найвищі показники рівня самогубств спостерігаються в країнах Східної Європи, а найнижчі - у мусульманських країнах.

Вчені виділяють такі фактори, що впливають на рівень самогубств.

Вплив статево-вікових показників. З віком імовірність добровільного відходу з життя підвищується. Чоловіки частіше жінок вмирають внаслідок самогубств (у середньому на одне самогубство жінки припадає три самогубства чоловіків), хоча суїцидальну поведінку частіше виявляють саме жінки.

Вплив соціальних характеристик. Частіше самогубства здійснюють самотні люди і розведені. Потужним стимулом для прийняття рішення про самогубство є втрата соціального статусу (наприклад, банкрутство, звільнення, тощо).

Вплив споживання алкоголю і наркотиків. У США приблизно четверта частина усіх самогубців люди, котрі зловживали алкоголем. Схожий взаємозв'язок між різними видами поведінки з відхиленнями відзначена і в інших країнах.

Вплив доступу до специфічних знарядь самогубства.  До токсичних речовин - Китай, Індія і Шрі-Ланка, або зброї – передусім США. Чим менше вони доступні, тим нижчий показник рівня самогубств.

Розглянемо вплив рівня життя. В цілому у більш розвинених, багатших країнах світу зареєстрований рівень самогубств набагато вищий, аніж у бідних країнах. Однак тут головним визначальним чинником є не стільки рівень життя, скільки приналежність до групм країн з європейською культурою. Саме для таких країн характерний більш високий рівень життя, але одночасно й більш високий рівень самогубств. Крім того, слід врахувати, що в розвинених країнах більш чітко налагоджений облік кількості самогубств. А хто його вестиме, чи, скажімо, кому це потрібно у тій же Гані чи Судані?..

Розглянемо вплив етнічної приналежності. Помічено, наприклад, що дуже висока частота самогубств у фінно-угорських народів - Фінляндії, Угорщині, Естонії. У США рівень самогубств серед білих приблизно вдвічі вищий, аніж серед небілих американців.

Якщо вивчатимемо зміну рівня самогубств впродовж останніх двох століть, то помітимо загальну тенденцію до її зростання. У середині ХІХ століття рівень самогубств у західноєвропейських країнах, як правило, не перевищував 10 випадків на 100 тисяч осіб. Однак до кінця ХХ століття в цих країнах частіше зустрічаємо показники - близько 20.

Повернемось до причин зростання рівня самогубств. Дані про довгострокову динаміку рівня самогубств і порівняння їх рівня в розвинених країнах демонструють парадокс: рахунки з життям частіше зводять таки в розвинутих країнах.

А серед багатьох причин, що впливають на підвищення частоти вибору добровільної смерті, необхідно підкреслити ті, що пов'язані із загальними тенденціями розвитку людської цивілізації.

- Ослаблення соціальної інтеграції та соціальних зв'язків.

- Зниження ролі традиційних релігій одночасно зі збільшеною кількістю різних культів і сект

 

- Збільшення розриву між повсякденним життям та ідеалами масової культури

- Зростання благоустрою при одночасному зростанні побутових стресів

Що ж утримує від самогубства? Одним із найпотужніших факторів стримування числа самогубств в історії людства виступають релігійні заборони, типові для християнства, ісламу та іудаїзму.

Релігійні заборони споконвіку не підлягали обговоренню або сумніву. Тому ж то й зростання рівня самогубств, яке спостерігається тепер, багато в чому пов'язане із посиленням релігійної байдужості та атеїстичних настроїв. Люди не хочуть сприймати на віру релігійні догми і прагнуть до самостійного мислення. Однак жити «своїм розумом» вдається далеко не всім.

Мінімальна кількість самогубств серед справжніх вірян показує, що вплив релігії і її значення в цьому питанні таки важливий.

Вірянин знає, що все хороше і погане, що відбувається в світі - з волі Божої. І життя земне це всього лишень маленька зупинка перед вічним і нескінченним життям після фізичної смерті тіла. І тому вірянам легше переносити всі труднощі життя, вони менш схильні до стресів, відчаю та меланхолічних настроів.

Учені давно помітили парадоксальний феномен - якщо гостро постає проблема виживання - під час воєн чи епідемій,  - то це автоматично призводить до підвищення цінності окремо взятого життя і зниження рівня самогубств. Саме комфорт і благополуччя частіше призводять до самогубства, аніж їхня відсутність. Справа в тому, що високий рівень життя «купується» в обмін на посилення повсякденного стресового фону. Тому парадокс: певний спокій і злагодженість життя в розвинених країнах забезпечує більш високий рівень самогубств, аніж в бідних країнах.