Життя кожної людини є дорогоцінним даром Божим. Отже, той, хто самовільно позбавляє себе життя, по-блюзнірськи відкидає цей дар. У цьому контексті особливо потрібно сказати про християнина, життя котрого є подвійним даром Божим і по єству, і по благодаті спокути. Накладаючи на себе вбивчу руку, християнин подвійно ображає Бога: і як Митця, і як Іскупителя. Цілком зрозуміло, що таке діяння може бути плодом тільки повної зневіри і відчаю в Божественному Промислі, без волі якого, за євангельським словом, навіть волосина не впаде з голови віруючого. А хто чужий вірі в Бога і сподівання на Нього, той чужий і Церкві. Вона дивиться на вільного самогубцю як на духовного нащадка зрадника Іуди, котрий, відрікшись від Бога і Богом знедолений, «шед удавився».

Тому за церковним канонам, самогубців (до таким належать також убиті на дуелі, злочинці, убиті під час розбою, люди, котрі наполягли на евтаназії) та підозрюваних у самогубстві (наприклад, потонулих за невідомих обставин) не можна відспівувати в храмі, поминати у церковній молитві за Літургією і на панахидах. Самогубців не ховають на церковних цвинтарях.

Тим не менш, як у Російській Церкві, так і в інших Помісних Православних Церквах, визнали можливим, ретельно дослідивши обставини, що призвели кожного конкретного члена Церкви до самогубства, допускати відспівування і церковне поминання тих із них, хто скоїв самогубство в стані засвідченого третіми особами психічного розладу душевної хвороби. На цій підставі єпархіальні церковні установи з благословення правлячого єпископа можуть видавати дозволи на відспівування самогубців, стосовно яких точно відомо, що самогубство було скоєно ними не в стані душевного озлоблення або холодного розрахунку, не в пориві нарікання або богоборства, а в стані психічного нездоров'я.

Так, наприклад, у 1991 році Московська Патріархія прийняла рішення про відспівування Марини Цвєтаєвої. Підставою для її церковного поминання було клопотання диякона Андрія Кураєва, одного із найбільш авторитетних сучасних богословів і великого цінителя і знавця творчості Цвєтаєвої. При уважному дослідженні всіх обставин її елабузького самогубства о. Андрій Кураєв міг, імовірно, прийти до висновку, що назвати її свідомим богоборцем не можна. Ні Бога, ані Церкви вона ніколи не хулила, від Христа не відрікалася, а її самогубство було наслідком крайнього виснаження всіх душевних і тілесних сил, спровокованого самотністю, голодом і розрухою.

Крім того, церква дає дозвіл ховати за церковним звичаєм так званих «випадкових самогубців» - тобто не розрахували дозу алкоголю, випили помилково отруту, тих, хто випадково разрядили в себе зброю під час чищення такої, вивалилися з вікна тощо, а також тих, хто пожертвував своїм життям задля порятунку життя іншого.

Церква дає дозвіл відспівувати самогубців, котрі не померли відразу, а мали час для покаяння (так відспівували Пушкіна, хоча дуель і прирівнюється до самогубства).

Особливої уваги заслуговують випадки, коли людину було убито, але вбивці постаралися інсценувати самогубство. Якщо є хоч найменший привід сумніватися у тому, що це було самогубство - тобто покійний ніколи не виявляв таких намірів тощо, то відспівування, як правило, відбувається. Так, наприклад, було із Сергієм Єсеніним, незважаючи на офіційну версію самогубства…