Скугсчюркогорден (шведською Skogskyrkogården) — дослівно «Лісове кладовище» — цвинтар, що розташований у південній частині столиці Швеції Стокгольма. За словами фахівців - відображає розвиток архітектури від роматничного націоналізму до зрілого функціоналізму.

Восени 1914-го був оголошений міжнародний архітектурний конкурс на проект нового кладовища в Еншеде, району на півдні Стокгольма. Конкурс відбувся прозоро. Було представлений 53-ма варіантами кладовища. Більшість із них були від шведських архітекторів. Був обраний проект молодих архітекторів так званого руху функціоналізму Гуннара Асплунда і Сигурда Леверенца.

Робота з облаштування цвинтаря розпочалося у 1917-му році на території старого кар'єра, зарослого соснами, і тривало близько трьох років. Використання архітекторами природного ландшафту дало змогу їм створити дивовижну атмосферу спокою, що в подальшому мало сильний вплив на проекти кладовищ по всьому світу.

До речі, остання архітектурна робота Гуннара Асплунда, - крематорій Лісового з каплицями Віри, Надії і Святого хреста, відкрився незабаром після його смерті вже у 1940 році. А вже 1994-го Скугсчюркогорден було занесено до списку Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО, і, хоча тут немає такої кількості відомих поховань, як на Північному цвинтарі Стокгольма Норра Бегравнінгсплатсен, Скугсчюркогорден є великою туристичною визначною пам'яткою.

Людей тут сила силенна будь-якого дня. У Павільйоні Таллум відвідувачам пропонується до огляду виставка, присвячена кладовищу, його історії і двом архітекторам, котрі його власне і створили.

 На вході до кладовища розкинувся величний – на десятки гектарів – з любов’ю доглянутий газон, котрий вінчає могутній Хрест. Одразу газони цвинтарів землі Північний Рейн Вестфалія (які здавалися великими) на кордоні Німеччини і Нідерландів скидаються швидше на дитячі майданчики. Всю величність Хреста оцінюєш уже зблизька. Праворуч від нього – дорогий сектор поховань з могутніми місцями і важкими намогильними спорудами. На цих же ділянках і дорогі місця колумбарію з могутніми стінами метрової товщини.

У центрі газону, чи швидше поля для прогулянок, рукотворний насип поверхів у п’ять заввишки. На вершині – рукотворна оаза зі зручними лавочками, питною водою, реліктовими деревами і… вайфаєм. Відпочинь, попий водички, сфотографуй усе згори, відправ електронку тощо.

Внизу в центрі газону – місце прощання. Навколо десяток стовпів з освітленням. Зима Швеції як північної країни характерна початком ночі вже пообіді, а тому освітлення стане у пригоді для тих, хто надає перевагу прощанню на свіжому повітрі прощанню у ритуальних залах.

Зелена зона знаходиться в старій частини кладовища. Поглянувши на дати смерті (20-40-і роки ХХ ст.), стає очевидним, що померлих, як у більшості європейських країн ніхто з часом, даруйте, не викопує… Тож кожен спочиває стільки, скільки служитиме кладовище. Похорону «один на одного» - хай навіть і в урнах знайти не вдалося.

І раптом – що це? Зона відпочинку з фонтанчиками, лавочками, світильниками і альпійськими гірками? Ні – це зона, точніше сектори для поховання урн і… зелені сектори. Жодних місць поховань.

 Просто газон. Над ним розвіюють по вітру тих, хто так сам забажав, аби так із ним вчинили після смерті. Тут же ховають в екологічних урнах. Про всіх цих небіжчиків, як похованих в еко урнах, так розвіяних по вітру нагадують таблички з іменами.

Для цього стоять стовчики 1.5 м заввишки із мармуру і граніту, де ці таблички й розміщено. Місце дуже красиве й затишне. Довкола фонтанчиків і штучних річечок з міні водоспадами сидять літні люди, читаючи пресу чи просто щось пригадуючи…

 На всіх цих ділянках вражає чистота. Немає жодної згадки про сміття, не зустрілися й курці. Схоже, що тут навіть запалити цигарку не прийнято. І ще не все, про що варто сказати. На кожному кроці працюють озеленювачі, поливальники, садівники і просто робітники. Все стрижеться, коситься, поливається, удобрюється… тощо. На всіх форма єдиного зразка, що дещо нагадує військову через захисний колір. На все є кошти, час і найсучасніша спецтехніка. Міні тракторці абсолютно безшумні, маленькі мов дитячі, нікому не заважають, працюють вправно, послідовно і повсякчас.

 Навколо зеленої зони – рукотворний ліс. Також місце спочинку тих, кого розпорошив вітер…

І насамкінець. Делегації МГО МАППС Довелося бачити Скугсчюркогорден пізно ввечері у поминальний день.

Небо палало: сотні тисяч лампадок, фонариків, свічечок тощо. Незабутнє враження. Такого в Європі більше нідн не зустріти. Це виключно шведська традиція…