У Франції набирає обертів рееміграція: тисячі вихідців із Північної Африки повертаються до рідних місць. Щоправда, роблять вони це вже тільки після смерті. Мігранти не бволіють бути похованими в Європі.

Хоча пасажири про це й не підозрюють, але майже всі літаки на рейсах між Францією, Алжиром та Марокко везуть у багажному відділенні покійників - від одного до чотирьох, залежно від розмірів літака. Щорічно померлих вихідців з країн Магрибу родичі ховають у їхніх рідних місцях, відмовляючись віддавати їхні тіла французькій землі.

Роблять вони це, навіть незважаючи на те, що для переправлення тіл покійних до іншого континенту може знадобитися тривалий час і, таким чином, порушуються правила ісламського похоронного обряду. Правовірного мусульманина обов'язково повинні поховати в день смерті й до того ж ще до заходу сонця. Якщо людина померла вночі, то ховають на наступний день і також потрібно встигнути до заходу…

Як розповів журналісту інформагентства BBC Абдулла Хадід, власник похоронного бюро, що зопікується мусульманськими похоронами, близько 70 відсотків мігрантів із Алжиру та Марокко вирішують заздалегідь - бути похованими на батьківщині: «Іноді на повернення тіла на батьківщину скидаються всім сімейством, включаючи рідних у рідному селі. Це коштує немало – близько 2500 євро». При цьому він зазначив, що для цього потрібно дуже швидко зібрати необхідні документи від поліції, магістрату і консульства.

До речі, чимало мусульмани вже давно прагнуть переплачувати за медичну страховку, щоб до неї включити пункт про репатріацію своїх тіл після смерті.

Як зазначає BBC, мігранти відмовляються від похорону у Франції не лише через бажання лежати в землі предків, але й через відсутності мусульманських кладовищ. З 1881-го року у Франції заборонені релігійні кладовища (як державні, так і приватні) через розділення релігії і держави. Мусульманам важливо, щоб їхня могила була спрямована головою у бік Мекки. Також вони незадоволені, що на всіх французьких кладовищах існує стандартний порядок оренди місць поховання, щоб уникнути їхнього безконтрольного розростання і занепаду. Крім того, через 30 або 50 років після поховання родина померлого повинна заново внести плату за могильне місце, в іншому разі рештки переміщуються в загальну могилу – так званий оссуарій (кісткосховище). А за мусульманськими звичаями і порядками після похорону турбувати прах не можна.

Власті Франції не хочуть йти на поступки мусульманам і забороняють створення не лише власних кладовищ, але й окремих ділянок (carres confessionnels), де можна було б ховати мусульман у повній відповідності з їхніми традиціями.

Втім, деякі мусульмани все-таки думають над тим, щоб відмовитися від дорогих похоронів на батьківщині. Причина тому - економія і поступовий процес інтеграції у французьке суспільство. BBC наводить приклад вчителя Каріма Саїді, чиї батьки переїхали з Алжиру до французького Сен-Кантену в 1960-х роках. Саїді, хоча й народився у Франції, без роздумів організував похорони свого батька на батьківщині, коли той розбився в автокатастрофі. Однак відвідувати могилу в Алжирі занадто дорого - Саїді розповів, що мати хоче бути похованою у Франції, нехай навіть через це  її і чоловіка буде розділяти Середземне море.

Всього ж у Франції проживає близько 4,5 мільйона мусульман, більшість із яких є вихідцями з Алжиру, Тунісу та Марокко. ЗМІ неодноразово наголошували, що мігранти-мусульмани важко адаптуються до свого нового, європейського дому. Приміром, предметом дискусій у французькому суспільстві було носіння паранджі, остаточно таки заборонене у 2011-му році.