Неділя після Пасхи є у нас українців також неділею поминання покійних, або ж традиційно - Проводами. Проводи - це урочисті похорони, а відтак - Пасха для померлих. Часом їх плутають з так званим “Навським Великоднем”, що, на відміну від Проводів, не освячений церковною традицією.

Сама назва Навська Пасха (або Наська) походить від старослов'янського слова «навь», або “нав’є”, тобто - мрець. Іншими словами, це Пасха померлих (або для померлих). У деяких місцевостях України таке поминання відоме також під назвою Рахманський Великдень. Коріння цієї традиції сягає сивої давнини, тобто язичницьких часів. Ще з дохристиянської пори ми маємо відомості про обряд поховання у слов'ян, відомомий як «Тризна». Згідно з дослідженням митрополита Іларіона (а в миру - професора Івана Огієнка), найдавнішу згадка про тризни у слов'ян подає візантійський письменник VII століття Феофілакт. В Іпатіївському літописі описана тризна за князя Ігоря 945 року. Тризна - це поминки, під час яких їли й пили, а на деяких могилах влаштовувалися ігрища та військові змагання, вірячи, що душі померлих, спостерігаючи за цими дійствами, їм (або від того) радіють.

Із приходом на слов'янські землі християнства, православна церква розпочала боротьбу з язичницькими обрядами, у тому числі і з тризнами. Однак ця боротьба не увінчалася повною капітуляцією язичницьких обрядів, хоча вони з часом і змінилися, набули інших  форм і наповнилися новим змістом. Незважаючи на те, що «родимі плями» старих язичницьких звичаїв залишилися у народних традиціях і донині, безумовно, заслуга Церкви полягає в тому, що докорінно була змінена їхнє первісне ідейне язичницьке навантаження, і сьогодні ця обрядовість набула духовного християнського змісту. Таким чином, в період християнства з'явився обряд поминання померлих. Це православний обряд поховання, панахида і, як бачимо, «батьківські поминальні суботи».

У різних місцевостях України великоднє поминання померлих відбувається в різні дні. Тому часто трапляється плутанина місцевих і встановлених Церквою традицій. Так, Навська (подекуди дехто, не знаючи етимології даного слова, вимовляє “Намська”) Пасха (або Великдень) святкується як народна традиція у четвер на Світлий тиждень. Іноді роблять це в четвер на страсному тижні, а в місцевостях, де вона має назву Рахманської, - найчастіше її взагалі святкують окремо в середу четвертого тижня після Великодня - у так зване Преполовіння, коли маємо половинний термін (чи час) між Великоднем і Трійцею. А на наступному тижні, тобто на початку Фоминого тижня (в неділю, понеділок або вівторок), урочисто відзначають Проводи. І знову ж, у різних місцевостях вони справляються не в один день. У Галичині, наприклад, трапляються і на другий день Великодня. Це також Пасха для померлих, але вже у церковній традиції.

Що ж до обрядової сторони, то наші предки вірили, що на третій день Великодня потрібно кидати шкаралупу з освячених великодніх яєць у воду, щоб вони пливли до Чорного моря, до країни померлих, або ж у країну Рахманів, куди вони припливуть в середу Преполовіння. Побачивши ці шкаралупи, мовляв, мерці Рахмани й дізнаються, що у нас, живих, уже Пасха (Великдень), і треба їм (або настав час) долучатися до святкування. Історично таке повір'я можна пояснити тим, що наші предки, подорожуючи, доходили до Індії, де були так звані касти брахманів. І, пов'язуючи ці чудові теплі краї з Раєм, «Ірієм», «Вирієм» на Сході, переповідали історії про індійських йогів-аскетів, «Рахманів», котрі «великі постуючі, а їдять великодні яйця лише один раз на рік». Про ці та інші вірування цікаво оповідає все той же митрополит Іларіон (Іван Огієнко) у своїй відомій монографії «Дохристиянські вірування українського народу». Згідно народним повір’ям, на Навський Великдень суворо забороняється копати землю (у тому числі й на городі), щоб таким чином не потурбувати мертвих.

Проводи в Україні відзначаються урочисто традиційно. Люди всією родиною виїжджають на кладовища, запрошують усіх рідних, близьких і друзів, аби в ці радісні Пасхальні дні разом згадати своїх покійних рідних. На могилки запрошуються священики, які освячують місця поховань і служать короткі молебні-панахиди. Рідні й близькі покійних приносять великодні паски, яйця, святкові страви, і кожна родина біля могили свого рідного, «на гробках» (друга назва Проводів), згадує його за трапезою добрим словом, пригадуючи епізоди з життя покійного. Існує також звичай залишати на могилах пасхальні яйця, щоб небіжчик з усіма розділив радість свята. Як правило, ці пасхальні яйця разом із цукерками, пасками та іншою випічкою можуть забирати діти й жебраки, вимовивши молитву про померлого.