Де перебуває душа людини після його смерті? Чому поминальні дні - це третій, дев'ятий і сороковий?

Після відділення душі від тіла для неї розпочинається самостійне життя в світі невидимому. Накопичений Церквою духовний досвід дає можливість побудувати ясне і струнке вчення про загробну долю людини. Учень преподобного Макарія Олександрійського розповідає: «Коли ми йшли по пустелі, бачив я двох Ангелів, які супроводжували святого Макарія, один - праворуч, другий - ліворуч. Один з них розповів про те, що робить душа в перші 40 днів по смерті: «Коли в третій день буває в церкві приношення, то душа померлого отримує від Ангела, котрий стереже її, полегшення у скорботі, яку вона відчуває від розлуки з тілом. Отримує тому, що славослав'я і принесення в Церкві Божій за неї скоєно, від чого ній народжується добра надія. Бо в продовження двох днів дозволяється душі разом з Ангелами, котрі при ній перебувають, ходити по землі, де хоче. Тому душа, що любить своє тіло, поневіряється часом біля будинку, в якому разлучилась з ним, іноді біля труни, в яку покладено небіжчика... А цнотлива душа йде до тих місць, в яких зазвичай творила правду.

У третій же день Той, Хто воскрес в третій день з мертвих, Бог усіх - наказує, в наслідування Його воскресінню, піднестися всякій душі християнській на Небеса для поклоніння Богу усіх. Отже, благе Церква має звичай робити на третій день жертвоприношення і молитви за душу. Після поклоніння Богові велиться від Нього показати душі різні і приємні обителі святих і красу раю. Все це розглядає душа впродовж шести днів, дивуючись і прославляючи Творця - Бога. Споглядаючи все це, вона змінюється і забуває скорботу, яку мала, будучи в тілі. Але якщо винна в гріхах, то при вигляді насолод святих починає тужити і картати себе, кажучи: горе мені! Як я метушилася в тому світі! Захопившись задоволенням похотей, я провела більшу частину життя в безпечності і не послужила Богові, як має бути, щоб можна було й мені удостоїтися цієї доброти. На розгляді в продовження шести днів усіх радощів праведних вона знову підноситься Ангелами на поклоніння Богові.

Отже, добре й правильно вчиняє Церква, здійснюючи в дев'ятий день служби і приношення за покійного. Після вторинного поклоніння Владика всіх велить віднести душу до пекла і показати їй, що знаходяться там місця мук, різні відділення пекла і різноманітні нечестивих муки. Цими різними місцями мук душа носиться тридцять днів, тремтячи, щоб і самій не бути засудженою назавжди в них.

В сороковий день знову вона підноситься на поклоніння до Бога; і тоді вже Суддя визначає пристойне їй по її справах місце. Отже, правильно вчиняє Церква, підтримуючи пам'ять про покійних і тих, хто прийняли хрещення» (Святий Макарій Олександрійський. Слово - про кінець душ праведників і грішників... Християнське читання. 1831,4 .43. С. 123-31; Як проводить душа перші сорок днів по виході з тіла. - М., 1999. С. 13-19). Великий подвижник нашого часу святий Іоанн (Максимович) пише: «Слід мати на увазі, що опис перших двох днів після смерті дає загальне правило, яке ні в якому разі не охоплює всіх ситуацій. Святі, які зовсім не прив'язувалися до мирських речей, жили в безперестанному очікуванні переходу до іншого світу, не йдуть навіть до місць, де вони творили добрі справи, але одразу ж починають своє сходження до Небес» (Блаженний святитель Іоанн Чудотворець. - М., 2003. С. 792).

Православна Церква надає великого значення вченню про повітряні митарства, які розпочинаються на третій день після розлучення душі з тілом. Вона проходить у повітряному просторі «застави», на яких злі духи викривають її у вчинених гріхах та прагнуть утримати як споріднену їм. Душа людини, котра жила за Божими заповідями і уставом Святої Церкви, безболісно проходить ці «застави» і після сорокового дня отримує місце тимчасового спочинку.

Відтак конче потрібно, аби близькі молилися в церкві і вдома за покійних, пам'ятаючи що до Страшного Суду багато залежить від цих їхніх молитов. «Істинно, істинно кажу вам: наступає година, і тепер уже є, коли мертві почують голос Сина Божого і, почувши, оживуть» (Ін. 5, 25).

Скажіть, будь ласка, де повинен ставитися хрест на могилі: в ногах чи в голові? І як ставитися до пам'ятників на могилах?

Згідно зі слов’янською києворуською православною традицією хрест на могилі ставиться у ногах небіжчика. Цим виражена цілком певна символіка: покійний молиться, дивлячись на хрест. З глибокої давнини іде звичай ставити на могилі православних християн не пам'ятники, а хрести…

Підкажіть, будь ласка, які молитви слід читати за упокій душі людини, яка померла нехрещеною. Чоловік вів благочестивий спосіб життя, але хрещення так і не прийняв, незважаючи на солідний вік (65 років).

Преподобний Лев Оптинський, втішаючи свого духовного сина Павла Тамбовцева, батько якого трагічно помер поза Церквою, сказав: «Ти не повинен надмірно засмучуватися. Бог без порівняння більше, ніж ти, любив і любить його. Отже, тобі залишається надати вічну долю батька твого доброті й милосердю Бога, Який, якщо вирішить помилувати, то хто може противитися Йому». Великий старець дав Павлу Тамбовцеву молитву, яку, дещо змінивши, можна виголошувати й за нехрещених: «Помилуй, Господи, душу раба Твого (ім'я померлого), яка відійшла до життя вічного без Святого Хрещення. Невивчені долі Твої. Не постав мені в гріх сей молитви моєї. Але нехай буде свята воля Твоя».

Інший святий Оптинський старець, преподобний Йосип, пізніше говорив, що є свідчення про плоди цієї молитви. Її можна читати в будь-який час (протягом дня неодноразово). У думках можна відтворювати її і в храмі. Допомагає посильна милостиня, подана за померлого нужденним. Добре молитися до Матері Божої, прочитуючи за чітками «Богородице Діво, радуйся...» (скільки дозволяють сили: від 30 до 150 разів у день). На початку і в кінці цього правила треба просити Богородицю допомогти душі померлого.
У близьких покійного (особливо у дітей і онуків - прямих нащадків) є велика можливість вплинути на загробну долю покійного. А саме: явити плоди духовного життя (жити в молитовному досвіді Церкви, брати участь у Святих Таїнствах, жити за заповідями Христовими). Хоча той, хто помер нехрещеним не сам явив ці плоди, а його діти й онуки, але й він причетний до них як корінь або стовбур.

Ієромонах Іов, Стрітенський чоловічий монастир