Сюди ви швидше за все не потрапите ніколи - ні до смерті, ні після. Потаємні двері відкриваються безшумно і ведуть до таємної кімнати. А там... колумбарій. Самий справжнісінький, з нішами для поховання праху. Більше сотні урн з прахом могли би розміститися тут, у найближчому сусідстві з Іллічем. Але вбудований прямо в Мавзолей колумбарій був забутий, тобто закинутий на багато десятиліть.

Останній лідер, який знав про секретний колумбарій, - Йосип Сталін. Чому він наказав «законсервувати» це місце? Чий прах повинен був лежати тут? Чи будуть тут розміщуватися останки великих російських діячів?

Сталін позбавив Леніна «сусідів» 

План всієї усипальниці Леніна досі не розсекречено. Ті карти, які гуляють по Інтернету, - несправжні й багато там не побачиш.

Минаємо людину в цивільному біля самого входу до Мавзолею. Заходимо всередину. Повертаємо наліво коридором, що закінчується сходами до траурної зали. І мало хто взагалі зауважує, що на стіні є герб. Унікальний:  висічений прямо в камені (а все навколо з чорного граніту і чорного лабрадору). А на вінку шість стрічок - за кількістю республік Радянського Союзу, яких на той час було саме стільки. Чорні стіни, приглушене світло, і гробова тиша. Все це, звичайно, заважає розгледіти деталі. Відразу зліва від герба ледь помітний отвір. Там двері, оббиті мідними аркушами. Далі легко знайти переріз квадратної ручки. Один оберт, і потрапляємо до тієї самої таємної кімнати. Кілька сходинок вниз. Тепер можна й озирнутися. Кімната невеличка і вузька. Схожа на довгий коридор. Він весь - і стелі, і стіни, і підлога - з полірованого лабрадора. Майже всі деталі чорного кольору, тільки червоні квадратики «танцюють» в шаховому порядку під ногами.


З одного боку в камені вбудовані чотири ніші. Вони досить великі. У кожну можна помістити від 36 до 56 урн в залежності від їхнього розміру. Ні ваз для квітів, ні табличок з іменами - взагалі будь-якого траурного антуражу немає. З декору-тільки світильники, які ніби спеціально світять так, що, здається, ніби ти в якомусь давньому склепі та зараз побачиш примар.

- Колумбарій будувався одночасно з Мавзолеєм, - розповідає радник директора ФСТ Росії, доктор історичних наук, автор унікальної книги «Червона площа» Сергій Дев'ятов. - Його розробив  архітектор Щусєв, а затвердила державна комісія, що відала Мавзолеєм. Тому він виконаний у стилі всієї усипальниці. Адже тоді девіз був - «функціональність і суворість». Нічого зайвого. Швидше за все там були б не традиційні урни, а прямокутні ящики з порохом, на фасадах яких в камені висічені імена покійних.


Отже, колумбарій був повністю готовий для використання. Що сталося потім - ми можемо тільки гадати. Жодних архівних документів не збереглося. Зрозуміло, закрити колумбарій міг тільки особисто Сталін. Кремлівські історики припускають, що його показали генсекові, той походив, подивився і виніс свій вердикт. Чим міг керуватися сам Йосип Віссаріонович? Можливо, йому подобалося, що люди, котрі за своїм рангом, величі непорівнянні з особистістю Леніна, будуть лежати ніби над ним? А колумбарій розташовується саме над траурною залою, де лежить тіло комуністичного вождя. Можливо, Сталін уявляв, як сам після смерті буде лежати у цьому Мавзолеї, і не хотів, щоб у безпосередній близькості з ним були сподвижники. Як би там не було, колумбарій закрили на замок на багато десятиліття. З тих пір про таємну кімнату не згадувалося ніде і ніколи. Сталін був справді останнім із правителів СРСР, хто був у курсі всього. Для всіх інших, включаючи Горбачова, Медведєва, Путіна, існування вбудованого в Мавзолей колумбарію також несподіванка.

- Мені про цей закритий колумбарій розповів колишній комендант Мавзолею, - говорить Сергій Дев'ятов. - Я був дуже здивований, оскільки до цього жодних згадок про це унікальне приміщенні ні у мене, ні у співробітників кремлівських музеїв не було. І тим важливіше мені, як історику, що через 80 років після будівництва колумбарію про нього нарешті можна повідати людям.

Потрапити до колумбарію - справа честі

Все-таки навіщо ж побудували цей колумбарій? Якщо поміркувати, то стають очевидними дві речі. По-перше, Мавзолей спочатку планувався не просто як усипальниця для одного Леніна. Була домовленість серед вищих керівників радянського держави, що тут знайдуть останній притулок і його соратники. Більше того, можна припустити, хто міг стати «сусідою». Це ті, хто упокоївся після 1930 року. Серед претендентів - нарком важкої промисловості Орджонікідзе, маршали Жуков і Рокоссовський. Вони потім були всі поховані біля Кремлівської стіни.

По-друге, колумбарій у Мавзолеї був свого роду піар-акцією на підтримку нового революційного виду поховання - кремації. В ті «кошлаті» роки ідея спалювання тіла замість традиційного поховання активно обговорювалася в радянському суспільстві. На сторінках газет, в тому числі «МК», описувалися всі переваги піддання тіла вогню, а не землі.

«Пропаганда дала свої результати, - писали сучасники. - Народ просто рвався до крематорію. Остання воля багатьох була: бути похованим не в церковній огорожі, а саме в колумбарії».

Адже навіть більшовики із числа «господарів держави» заповідали їхні тіла обов'язково спалювати після смерті. За чутками, було навіть ідейне підґрунтя: ховати вождів нової влади потрібно над рівнем землі, а не під ним. Втім, все це досить умовно.

- Не потрібно шукати якийсь сакральний сенс у цьому, - запевняють експерти. - Так само як і стверджувати, що Ленін похований не по-християнськи. Це дурість. Тому що в християнській традиції є різні види поховання. І ніхто ж не вимагає, щоб винесли з Архангельського собору всіх великих князів і царів до Петра Першого, які спочивають практично так само, як Ленін. Вони також лежать в саркофагах, тільки ось кришки не скляні, а кам'яні, тобто їх не можна розгледіти.

Лежати в землі, у траурній залі у всіх на виду або в урні - яка за великим рахунком різниця? Цікаво інше. Чому візуально було помітно, що всередині Мавзолею є ще приховані приміщення? Кремлівські старожили відразу ж згадують історію з виявленням у 1830-ті роки цілої церкви, яка колись була замурована. В ті часи архітектор Костянтин Тон будував Великий Кремлівський палац. Причому він ніби вбудовував у майбутнє грандіозну будівлю, окремо існували палати й храми. Так от, коли він став вимірювати площу палацу, який будувався, то виявилося, що перший поверх не збігається за метражем із другим та третім. І це не десятки квадратних метрів, а сотні! Хоча візуально здавалося, що всі поверхи однакові.

- Почали тоді всередині і зовні площу перевіряти, - розповідають архітектори. – І знайшли в одному місці «пропажу». Почали розкривати стіни - а там ціла церква! Її збудувала вдова Дмитра Донського на честь улюбленого чоловіка - князя, котрий переміг на Куликовому полі. І це найдавніша споруда, що збереглася в Москві і датована 1394 роком. Чому замурували церкву Воскресіння Лазаря - ніхто не знає, можливо, хотіли зберегти її у первісному вигляді. Так що немає нічого дивного в тому, що ніхто навіть не припускав наявність секретного колумбарію в Мавзолеї.

Чи залишиться один?

Не так давно власті РФ заявили про необхідність будівництва кладовища з колумбарієм для великих російських діячів. Так, може, це не потрібно, раз уже виявили абсолютно готовий некрополь й до того ж - на Червоній площі?

- Навряд чи його будуть використовувати, - міркують архітектори, котрі готували проект того самого нового кладовища в районі Митіщ. - У першу чергу тому, що поховання праху тут не стало традицією. Немає історичної основи. Другий момент: сам Мавзолей - це історичний артефакт і один із символів Росії. І в масовій свідомості мільйонів людей він існує таким, яким він є. І міняти будь-що через навряд чи доцільно.

- Як не кажи, Мавзолей - це загальноросійський бренд, - кажуть маркетологи. - І неймовірно успішний! На нього працює сам час, і міняти щось в ньому було б і нерозумно й злочинно.

До речі, до сьогоднішніх днів відкрито відвідування самого Мавзолею, і архітектурного «революційного некрополя» між ним і Кремлівською стіною. Дізнатися офіційну статистику: скільки людей щодня відвідує Мавзолей і скільки побувало тут за весь минулий, скажімо, 2012 рік, на жаль, неможливо. Ніхто її не веде, і нікому вона не потрібна…

І чи не тому засекречено дані, що інтерес до тіла вождя почав зростати? У радянські часи на період відвідування Мавзолею Червона площа закривалася. І до його входу стояла довга черга з Олександрівського саду. Але вже багато років комендатура Московського Кремля не перериває вхід туристів на Червону площу в години відвідування Мавзолею. Через це на око визначити кількість ходоків до Леніну проблематично.


Чи будуть тепер відвідувачам Мавзолею будуть показувати колумбарій? Очевидно – ні. Та й на що там дивитися? Був би там прах відомих радянських діячів, то могла б іти мова про якісь форми допуску відвідувачів. А так навряд чи.

Ідея змінити і зовнішній вигляд Мавзолею (наприклад, накрити скляним куполом), і його призначення (скажімо, відкрити там музей) з'являються час від часу, але так нічим і не закінчуються. Мавзолей - це ще й пам'ятка ЮНЕСКО, частина історико-культурного заповідника «Московський Кремль», а відтак, перебудувати або знести його не можна.

Реконструкція усипальниці, що розпочалася кілька років тому, спочатку багатьох насторожила. Але потім всі заспокоїлися - виявилося, нічого революційного з ним не зроблять. Зміцнили фундамент, так що тепер Мавзолей стоїть стабільно, не поворухнеться. Відновили підсвічування у верхній частині комплексу. Чорні вертикальні лабрадорові блоки у верхньому ярусі піраміди тепер підсвічуються зсередини, як і задумав свого часу Щусєв.

Однак попереду - другий етап реставрації. Затвердженого проекту поки що немає, але він передбачає повернення Мавзолею первісного вигляду, того самого, який був відразу після спорудження у 1930 році. Що це може означати? Що демонтують, приміром, зроблену в останні роки правління Брежнєва прибудову. Вона розташовується позаду і викликає у сучасних архітекторів багато нарікань (створювалася поспішно, не гармонує з усім мавзолейним комплексом, порушуючи його пропорції). І, можливо, під час цих робіт ми дізнаємося багато нового про Мавзолеї. Мабуть, він приховує ще не одну таємницю. Але на все свій час.