Я на кладбище, все смотрел, смотрел

Вокруг себя; - полустертые слова

Я разбирал. Невольно голова

Наполнилась мечтами; - и очей

Я не был в силах оторвать с камней!

(М. Ю. Лермонтов, 1829 г.)

Ні для кого не секрет, що багато екскурсійних програм включають у себе відвідування історичних кладовищ. Одним із найбільш відомих і популярних у світі цвинтарів є кладовищі Пер Лашез, що в Парижі. Тут поховані Оноре де Бальзак, Оскар Уайльд, Едіт Піаф, Марсель Пруст, Джим Морісон.

Цвинтар Ла Реколета в Аргентині є одним із найпопулярніших туристичних «атракціонів» країни.

А в Чехії, наприклад, дуже популярне специфічне кладовище Челяковци. Воно швидше приваблює увагу не знавців історії і цінителів чужої творчості, а тих, хто не проти полоскотати нерви - любителів страшилок та усіляких вампірських історій. Усі могили, що тут були виявлені, належать чоловікам; при цьому тіла в трунах пов'язані ременями, деякі не мають кінцівок і обов'язково -  осикові кілки у серцях.

Тож завітаймо до старовинних цвинтарів Єкатеринбурга, вшануймо пам'ять тих, хто жив тут понад 100 років тому і ще раз пригадаймо історію і події тих далеких часів.

Тихвінське, Ваганьківське, Новодівичий цвинтарі - ці назви звучать мов музика. Це парки пам'яті, що стають сполучною ланкою між минулим і майбутнім. Прогулюючись вузькими алеями, серед пам'ятників покійним, можна відчути енергетику всіх тих, хто колись тут жив, блукав вулицями міста, радів, закохувався, ненавидів. Старі кладовища, сповнені похмурої краси, змушують замислитися про крихкості життя і тлінність буття.

Історія Єкатеринбурзьких кладовищ розпочинається ще з часів заснування міста, і ось вже майже 300 років тут знаходять свій останній притулок його мешканці... і не лише. Сьогодні ми прогуляємося стародавніми і, зрозуміло, закритими кладовищами міста Єкатеринбурга, і спробуємо написати побіжний меморіальний літопис про тих, хто тут колись жив.

Іванівське кладовище

Одне з найперших кладовищ, що збереглися до наших днів, - це Іванівське кладовище, що було засноване щ 1843-го року. Найстаріша частина його знаходиться саме за Іоанно-Предтеченською церквою. Вона була побудована 1846-го року на кошти купця другої гільдії Арсенія Стефановича Телегіна.

Саме Телегін став засновником фамільної справи на Уралі. Спочатку родина купців Телегіних займалася текстильною і швейною комерційною справою, а пізніше - нерухомістю та золотопромисловістю.

Досі будинки Телегіних стоять на розі вулиць Вайнера і Попова. Маєтки живуть своїм новим життям, а господарів уже давно немає.

Практично весь рід Телегіних похований на Іванівському кладовищі. Родинні поховання отримали широке поширення в християнстві. Тому появи таких сімейних некрополів на кладовищах Єкатеринбурга не є чимось незвичайним. Інша справа, що це, мабуть, єдине подібне поховання, що дійшло до нас із тих часів майже в незайманому вигляді.

Іванівське кладовищі зберігає чимало вікових могил. Тут покоїться Лев Іванович Брусніцин - першовідкривач розсипного золота. Саме завдяки Брусніцину Росія стала лідером із видобутку золота у світі. Тільки уявіть собі, що зробила ця людина задля Російської скарбниці! Якщо до його відкриття Росія видобувала всього 3 відсотки, то після цього імперія вийшла в лідери – 50 відсотків усього світового видобутку золота.

Тут же знайшли спокій: остання настоятелька Ново-Тихвінського жіночого монастиря - Магдалина, титулярний радник Слєпухін, фотограф Микола Терєхов, міський голова Кривцов та багато інших цікавих і знаменитих особистостей.

Матушка Магдалина (Пелагея Стефанівна Досманова, 1838-1934 р.р.) прожила довге і праведне життя. У революційні роки черниць Ново-Тихвінського монастиря заарештовували, відправляли до таборів, але її чекісти не чіпали, хоча й заарештовували близько 8-ми разів. То боялися, то поважали.

«Коли ховали її, народу прийшло багато: було майже все місто. Несли її на руках до Іванівського кладовища, тільки не головними вулицями, а по Восьмого березня несли». (Зі спогадів Галини Андріївни Засипкіної (1912 - 1997 р.р.)

Вдивляєшся в імена та дати життя й смерті покійних і встають перед очима образи тих часів. На сучасному кладовищі ви ніколи не зустрінете такі імена як: Агафон Семенович, Євлампія Макарівна, Яким Меркурійович. Ці ж варті багато чого.

Якщо піднятися на гору, то можна потрапити до могили Павла Петровича Бажова, а навпроти стоїть закривавлений монумент вбивці царської сім'ї Єрмакову (1884-1952 р.р.).

Зі спогадів учасників кривавої бійні в Іпатіївському домі стає зрозуміло, що саме Єрмаков найжорстокішим чином доколював багнетом членів царської сім'ї, які вижили після розстрілу. Ось і могильний пам'ятник облито червоною фарбою, але це не месники постаралися, він із самого спочатку так і був замислений...

Нікольське кладовище

Це вже зовсім інше кладовище, не схоже на жодне з інших. Тут не ховали купців і заводчиків, золотопромисловців і їхніх дружин. Тут із 1885-го року знаходили свій останній притулок мешканці візовських селищ, заводські робітники, а трохи пізніше, - померлі у військових госпіталях Свердловська.. Тут практично немає кам'яних, мармурових пам'ятників. Кругом хрести, хрести, хрести… Металеві або... дерев'яні, похилені та занедбані.

Мусульманське кладовище

Закрите мусульманське кладовище порівняно з Нікольським виглядає менш спустошеним. Можливо, тому що тут практично немає металевих, чорних від часу споруд. Усі надгробки виконані зі світлого каменю, часто розписані арабською в'яззю.

Так як і на Іванівському кладовищі, натрапляємо на ціле родинне поховання, що колись було обнесено міцною стіною. Тепер від неї майже нічого не залишилося. Це кладовище було організоване ще в 1880-му році, і саме тут, як ніде краще, збереглися пам'ятки ХІХ - початку ХХ століть. Вся справа в тому, що за радянських чаів це кладовище не зазнало вандалізму і руйнування. Тому тут не видно поламаних і вирваних із корінням могильних плит.

Михайлівське кладовище

Михайлівське кладовище було організоване ще в 1865-му році і діяло впродовж майже 100 років. У 1965-му році цей цвинтар був закритий для поховань.

Свою назву кладовище отримало на честь купця Ф. Михайлова, котрий жертвував значні суми на будівництво Храму Всіх Святих.

Другим меценатом був купець Олександр Олексійович Волков, його могилу не важко виявити серед інших поховань.

На жаль, багато пам'ятників ХІХ - поч. ХХ-го століть були знищені, а разом з тим втрачені могили останків багатьох видатних людей Єкатеринбурга.

Тут поховані: каменеріз Трапезніков, золотопромисловець Харитонов, дослідник-гідрогеолог Барабашкін, композитор Фролов, каменеріз Татауров. І, крім того, також багато відомих на свій час городян, історії життя яких уже стерті з пам'яті часів.

Якщо просто гуляти і вдивлятися в обличчя тих, хто був народжений ще в ХІХ-му столітті, а пізніше знайшов свій притулок на Михайлівському кладовищі, то розумієш, що це зовсім інші особи. На них стоїть печатка іншого часу. Це особи з підручників історії, вони інші, ніж ті, хто народився вже після революції. Так само, як відрізняються епітафії, які видніються на могильних плитах. Дуже багато з них стерті часом, і їх уже ніколи не прочитати.

Михайлівське кладовище сильно заростає. У багатьох місцях дерева зростаються із залізними огорожами, або навіть з деякими деталями самих пам'яток. Кругом запустіння. Ще 50 років і це кладовище можуть знести. І тоді ніхто й ніколи не згадає Олександра Олексійовича Волкова, Степаниду Іванівну Титову, купця першої гільдії Якова Прохоровича Андрєєва. Ці імена зітруться назавжди з пам'яті міста...

А. Іонова