Православні та греко-католицькі християни його відзначають 19 січня. Саме тому, це свято й збігається зі святом Богоявлення. Проте їх слід розрізняти.

У народі ще зустрічається назва цього свята – Йордана (або Ордана). Обряди цього свята, пов'язані з водою і полягають у занурення всіх бажаючих в ополонку. Багато хто вірить, що така процедура дарує здоровий дух та міць тіла.

Водохрешення і Богоявлення Святої Трійці. Саме цього дня дві тися­чі років тому Ісус Христос, маючи тридцять років від роду, був охре­щений Іваном Хрестителем (Предтечею).

Вечір напередодні Водохреща, пише «Літературне місто», майже точно повторює Святий Ве­чір з усіма його традиційними стравами. А вже наступного дня почи­нається „голодна кутя», бо ніхто вже не запрошує за стіл і ніхто не пригощає духів померлих родичів, як це робилося на Святвечір.

На Водохреща після церковної служби святили воду. Парубоцькі громади заздалегідь прорубували в річці ополонку у формі хреста, хрест із льоду поливали буряковим соком і прикрашали сосновими гілками. Біля ополонки збиралися люди, сюди приходив священик і після молитви тричі занурював срібний хрест у воду. Люди підходили до ополонки, набирали свяченої води. Тут же випивали декілька ков­тків, щоб бути здоровішими, вмивалися, щоб змити всі зурочення, «щоб не боліла голова», промивали очі й вуха «щоб не боліли», а вже потім ішли додому.

Споконвіку воді приписували магічну силу. Ще й сьогодні існу­ють явища, які сучасна наука пояснити не може. Це, перш за все, фе­номен Йорданської води. Вода, набрана у будь-якому водоймищі — річці, озері, ставку, криниці, навіть біжуча вода із кранів у міських квартирах у ніч на Водохреща (до 5 години ранку), буде свіжою про­тягом року (перевірено), вона не має затхлого запаху, не застоюєть­ся, чого ніколи не буде зі звичайною водою.

В Україні вірили й вірять - і не безпідставно - у цілющу силу Йор­данської води. Нею лікували різні хвороби у людей і тварин, окроп­лювали породіллю, очищали від зурочень, нею виганяли нечисту си­лу з осель та обійстя, тому в домі впродовж усього року тримали Йор­данську воду, яка і рік, і два не псувалася, а завжди була свіжою і при­датною до користування. На Водохреща деякі сміливці навіть купа­лися у прорубаних ополонках. У народі кажуть, що той, хто скупа­ється на Йордань, цілий рік не хворітиме, бо в цей день хрестили Ісуса Христа.

Дома господар скроплював свяченою водою город, реманент, ху­добу, хату, а на останку всі кути, стіни, вікна, піч та мисник у хаті, знову всі випивали свяченої води і лише тоді сідали за стіл снідати, бо до цього часу ніхто й риски в роті не мав. Після безсонної ночі і ситного сніданку дорослі лягали перепочити, а молодь влаштовувала свої розваги і забави. Як пише О. Воропай, «На колишній Гетьман­щині парубоцтво мало такий звичай: по обіді на Водохреща сходили­ся на льоду хлопці з двох сусідніх сіл або двох «кутків» того самого села і билися навкулачки:  хто кого переможе! Переможці забирали собі «орден» — хрест, вирубаний на льоду».

У цей день щедрують, причому щедрувати ходять жінки. Щедрів­ки дуже подібні до колядок. У них теж возвеличуються і вшанову­ються Ісус Христос, Матір Божа, Святі. У них, як і в колядках, звучать побажання щастя, здоров’я, достатку. У деяких щедрівках злегка натякається або ж відверто вимагається подарунок за щедрування, як це можна простежити у щедрівці, наведеній нижче:

Щедрик, ведрик, дайте вареник,

Грудочку кашки, кільце ковбаски.

Винесіть книш, бо впущу в хату миш.

Винесіть ковбасу, бо всю хату рознесу.