Про місце дії


Сучасники Ісуса були добре знайомі з обставинами, на тлі яких відбувалися події, пов’язані з Воскресінням. Відповідно до древнього єврейського звичаю поховання, тіло Ісуса було загорнуте у льняні плащаниці, просякнуту ароматичними рослинами, що створили густу клейку масу. На це потрібно було не менше 45 кілограмів пахучого зілля.

Після того, як тіло помістили до вирубаної у скелі гробниці, вхід до неї щільно зачинили величезним каменем, що важив близько 2 тонн. Камені таких розмірів, зрозуміло, пересували за допомогою важелів, перекочуючи їх землею. Охорону гробниці, як і раніше, доручили римським охоронцям, легіонерам з особливо дисциплінованих бойових частин. Ті ж запечатали гробницю особливою державною печаткою, аби захистити могилу від усіляких спроб пограбування або наруги. Будь-хто, хто спробував би зрушити камінь (плиту), що закривав гробницю, неминуче пошкодив би печатку і, тим самим, викликав би на себе неабиякий гнів римської влади.

Однак за три дні гробниця спорожніла. Послідовники Ісуса почали стверджувати, що Він воскрес – повстав із мертвих. Вони говорили, що Ісус з’являвся їм протягом 40 днів після Воскресіння і розмовляв з ними, супроводжуючи Свої проповіді безперечними доказами Свого існування. Апостол Павло згадує, що Ісус з’явився одного разу більш, ніж п’ятистам Своїм послідовникам, причому більшість із них тоді були ще живі і могли підтвердити слова Павла. У процесі суду над Ісусом, під час Його розп’яття і поховання, було застосовано стільки заходів безпеки, а гробниця так ретельно була «запечатана» і охоронялася, що критикам Євангелія, які заперечують факт Воскресіння, дуже важко захищати свою позицію.

Чи  ламали печатку?


Перший факт, що свідчить про достовірність Воскресіння, є ушкодження печатки, що на той час уособлювала владу й авторитет Риму. На людину, котра порушила цілісність державної печатки, чекало надзвичайно суворе покарання. Злочинців, відповідальних за злам печатки, розшукували секретні служби Римської імперії. Засуджених за цей злочин без зволікання розпинали на хресті вниз головою. Люди боялися навіть не те що випадково пошкодити державну печатку, але й дивитися у її бік.

Порожня гробниця


Другим очевидним доказом Воскресіння є спорожніла гробниця Христа. Учні Його не помчали до Афін чи Риму проповідувати про Господа, що повстав з мертвих.  Ні, вони повернулися до міста Єрусалима, де будь-яка неправда про ті події, які щойно відбулися, була б негайно викрита. Спустіла гробниця була «фактом занадто помітним, щоб його можна було заперечувати». Полеміст Олтос відзначає, що «про Воскресіння не можна було б проповідувати в Єрусалимі жодного дня, жодної години, якби спустіла гробниця не була загальновідомим, встановленим фактом».

Як у римських, так і в іудейських джерелах і переказах, цей факт згадується. Підтвердження йому ми знаходимо у різних документах – від «Історії» Йосипа Флавія до збірника єврейських рукописів V століття «Толедот Ешу». Доктор Піл Майер називає такі підтвердження «достовірним свідченням ворожих християнству джерел», тобто найбільш надійних з можливих свідчень. «По суті, це означає, – пише він, – що якщо в джерелі згадується факт, що говорить виразно не на користь джерела, тим саме й підтверджується істинність факту».

Гамалиїл, член синедріону, висловив припущення, що виникнення християнського руху було справою Божою. Він не зміг би цього сказати, якби могила Христа не спорожніла, або якби синедріонові було відоме місцезнаходження тіла Ісуса.

Пол Майер зауважує, що «…якщо ми ретельно і неупереджено зважимо всі «за» і «проти», то, з повною відповідністю до історичного дослідження, не можна не дійти до висновку, що гробниця Йосипа Ариматейского, в якій було поховано Ісуса, дійсно спорожніла. У жодному відомому літературному, епіграфічному чи археологічному джерелі не було виявлено жодного свідчення, що суперечить нашому висновкові».

«Не існує жодного іншого древнього документа, так добре підтвердженого цілою низкою текстуальних і історичних свідчень… Скептицизм стосовно історичної обґрунтованості християнства – не що інше, як ірраціональне упередження», - Кларк Піннок, університет Мак Мастера.

Знову про могильний камінь


Першим, що впало в око людям, які прийшли вранці до могили Ісуса, була зрушена з місця могильна плита – камінь, що важив близько двох тонн, був відвалений від входу до гробниці. Про це згадують усі автори Євангелій.

Усі, хто бачив могильний камінь відразу після Воскресіння, відзначають, що він був не просто відсунутий від входу до гробниці, але знаходився в такому положенні, ніби його підняли й перенесли нагору по схилу, віддалік від масивної споруди гробниці. Постає запитання: якби учні Ісуса таки наважилися прийти до гробниці, обійти навшпиньках сплячих вартових, зрушити могильну плиту і вкрасти тіло Ісуса – як, цікаво, вони змогли відкотити кам’яну брилу, не звернувши на себе уваги охоронців?

Вартові зникли


Вимуштрувані римські вартові втекли, залишивши свою варту. Чим пояснити таку незвичайну поведінку? Відомо з пам’яток та давньої літератури, яка сувора дисципліна існувала в римському війську. Юстиніан у своїх записах перелічує різні військові злочини, за які передбачалася страта. Страх викликати на себе гнів керівництва і поплатитися життям за порушення змушував воїнів ретельно дотримуватися кожної букви наказу. Для легіонерів, котрі провинилися, було передбачено немало способів страти. Солдата, наприклад, могли роздягнути догола і спалити заживо, причому багаття розпалювали його обмундируванням. Якщо не було зрозуміло, який саме із солдатів допустив промах, витягали жереб, щоб вирішити, хто з них заплатить життям за провину. Зрозуміло, вартові, знаючи про долю, яка їх очікує, ніяк не насмілилися б заснути, тим більше всі гуртом. Професор Джордж Каррі, фахівець з питань давньоримської військової дисципліни, писав, що страх покарання «спонукав вартових нести варту з неабиякою пильністю, особливо в нічний час».

Плащаниці свідчать


Всупереч усім наведеним доказам, гробниця Ісуса не була зовсім порожня, у буквальному розуміння. Учень Ісуса, Іоан, поглянув на те місце, де лежало тіло Ісуса, і побачив поховальні плащаниці, які ще зберегли форму тіла і злегка «опали» ніби порожня лялечка, з якої уже вилетів метелик. Вже лише цього було достатньо, щоб навернути до віри кожного. Але в той час Іоан так і не зміг осягнути всього, що сталося.

Отож, послідовники Ісуса були найбільше вражені навіть не стільки спорожнілою гробницею, скільки плащаницями, які зберегли форму і положення тіла.

Очевидці


Після цих приголомшливих подій воскреслий і живий Христос кілька разів з’являвся людям.

Вивчаючи історичну подію, важливо знати, чи були живі учасники й очевидці цієї події, коли з’явилося літературне джерело, що оповідає про нього. Мати таку інформацію особливо важливо, якщо ми хочемо підтвердити достовірність джерела. Якщо кількість очевидців події значна, то можна вважати з великим ступенем імовірності, що вона справді відбулася.

Свідки


Під час обговорення свідчень про Воскресіння часто залишають поза увагою кілька важливих обставин, і насамперед той факт, що очевидців цієї події було дуже багато.

Одним з перших про факт воскреслого Христа згадує Павло. Звертаючись до читачів, апостол говорить про загальновідомий факт – появу воскреслого Ісуса перед більш, ніж п’ятьмастами очевидців. Павло нагадує, що більшість цих очевидців ще живі і можуть підтвердити сказане ним. Доктор Едвін Ямаучі, професор історії Оксфордського університету, підкреслює: «Посилання на те, що більшість з «п’ятисот братів», що бачили воскреслого Христа, ще живі, додає величезну вагу спискові свідків Воскресіння як історичному доказові. По суті, апостол Павло говорить: «Якщо ви не вірите мені, можете запитати у них». Подібна заява, зафіксована в документі, надійність якого загальновиз-нана, і який написаний не більш, ніж через 30 років після події, є найбільш переконливим свідченням для тих, хто сподівається довідатися про те, що відбувалося понад дві тисячі років тому».

Свідки серед ворогів


Ще одним вирішальним аргументом на користь Нового Заповіту варто вважати той факт, що воскреслий Ісус з’являвся людям, котрі вороже ставилися до Нього, а також невіруючим і байдужним до Нього.

Постійно доводиться читати і чути, що Ісуса бачили живим після Його смерті і поховання лише Його друзі і послідовники. Користуючись цим міркуванням, багато хто намагається відвернути нашу увагу від величезної значущості багатьох інших свідчень Воскресіння. Але такі докази – порожні слова, що не заслуговують серйозної критики. Жоден письменник, дослідник чи просто хоч трохи обізнана людина не назве Савла із Тарсу послідовником Христа. Факти свідчать про прямо протилежне. Савло з презирством ставився до Христа і переслідував Його прихильників. Поява Ісуса перекинула все його життя. Павло (тоді Савл) на той час не був учнем Господа; він лише згодом став апостолом, одним з найбільших свідків істини Воскресіння.

Висновки на кшталт «воскреслий Ісус з’являвся тільки Своїм учням і послідовникам» робляться, переважно, від протилежного, тобто не на основі фактичного матеріалу, а внаслідок його відсутності. Але висновки, засновані на недостатності інформації, досить ненадійні. З таким же успіхом можна стверджувати, що всі, хто бачив воскреслого Ісуса, увірували і стали Його прихильниками. І жодна людина, добре знайома з фактами, не почне заявляти, що Ісус з’явився «незначній жменьці людей».

Гробниця не та…


Кірсопп Лейк запропонував теорію, що полягає ось у чому: жінки, які повідомили про зникнення тіла, збилися з дороги і прийшли не до гробниці Ісуса, а до іншої могили, яка була порожньою від самого початку. Якщо так, то учні, котрі пішли перевірити дивне повідомлення, теж прийшли не туди, де був похований Ісус. Можна не сумніватися, що іудейські релігійні лідери, які просили римлян виставити вартових, чудово знали, де саме був похований Ісус. А самі вартові вже напевне знали, де їм слід нести варту!
Якби звістка про Воскресіння була наслідком чисто «географічної» помилки, іудейська влада, негайно б пред’явила тіло, розкривши справжню гробницю, і тоді будь-які чутки про Воскресіння були б припинені.

Галюцинації?


Інша спроба пояснити явище воскреслого Христа говорить, що все це були ілюзії, галюцинації  його послідовників. Розмірковування такого роду не підкріплені жодними психологічними спостереженнями, здатними пояснити появу галюцинацій. Більше того, вони не враховують реальної історичної ситуації. Знову ж, чому влада не пред’явила тіло мертвого Христа, якщо Воскресіння Його було лише ілюзією?

Смерть чи непритомність


Кілька століть тому Вентуріні висунув і посилено пропагував ще одну теорію, до якої полюбляють звертатися і сьогодні. Це «теорія непритомності», що припускає, ніби Ісус не помер, а просто знепритомнів від виснаження і втрати крові. Усім здалося, що Він помер, але пізніше Його організмові вдалося відновити сили, а учні розтлумачили одужання як Воскресіння.

Девід Фрідріх Штраус, скептик, що однозначно не вірив у Воскресіння, завдав смертельного удару «теорії непритомності». «Цього не можна навіть припустити, – пише Штраус – напівмертва людина, що визволилася з гробниці, яка страждає від ран і якій дуже важко пересуватися, людина що переховується, якій потрібен догляд лікаря, перев’язки, відпочинок та відновлення сил, людина, якій все одно вже залишилося недовго жити, не могла перевтілитися на образ Переможця смерті і могили, Князя Життя, на образ, що став основою всьому майбутньому служінню Його учнів!

Тіло викрали?


Тепер припустімо, що учні викрали тіло Ісуса, скориставшись сном вартових. Але згадаймо, послідовники Христа були пригнічені Його стратою, та й взагалі хоробрістю не відрізнялися. Практично неймовірно, щоб вони раптом набралися сміливості і відважилися обдурити охорону з метою викрасти тіло Учителя. Подібні заходи були зовсім не в їхньому характері.

Приписувати «вилучення» тіла Ісуса іудейській або римській владі має ще менше підстав, ніж наділяти прихильників Христа невластивою їм завзятістю. Якщо тіло перебувало в руках влади, або їм було відоме його місцезнаходження, чому ж вони не відповідали апостолам, що проповідували про Воскресіння в Єрусалимі: «Даруйте, у чому справа? Ми вийняли тіло з могили. Ісус не воскрес із мертвих!»

А якщо такий аргумент звучав непереконливо, чому вони не показали, де саме знаходиться тіло Ісуса? З якої причини останки не були завезені в Єрусалим на загальний огляд? Все це поклало б кінець існуванню християнства, покінчило б із ним навіть не в дитинстві, а в самій утробі!

«Існує більш, ніж достатньо підтверджень історичної достовірності Нового Заповіту (і зокрема «Діянь»). Будь-яка спроба не визнавати цю історичність у наш час є абсурдом, навіть якщо критиці піддаються лише деталі. Історики, котрі досліджують Давній Рим, давно вже використовують Новий Заповіт як беззаперечне джерело», -  А. Н. Шеруїн-Вайт, учений, фахівець з історії Древнього Риму

Беззаперечний факт


Професор Томас Арнольд, який протягом чотирнадцяти років був директором Рагбі-колледжу, а згодом очолив кафедру сучасної історії в Оксфорді, автор знаменитої «Історії Риму», добре розумів значення свідчення під час визначення достовірності історичних фактів. Цей знаменитий учений писав: «За багато років я навчився уважно вивчати події, що відбувалися в далекі часи, перевіряючи і зважуючи свідчення всіх, хто писав про них. І мені, як безсторонньому дослідникові, невідомий факт, краще і повніше підкріплений різноманітними свідченнями, аніж факт великого знамення, наданого нам Богом – факт смерті і Воскресіння Христа з мертвих».

Брук Фосс Уесткотт, англійський вчений, писав: «Якщо розглядати всі свідчення в сукупності, то можна сміливо говорити, що не існує історичної події, краще і достовірніше підтвердженої, аніж воскресіння Христа. Думку про його недостатню достовірність можна пояснити виключно упередженим ставленням і споконвічною «переконаністю» в облудності Євангелія».

Життя учнів


Найбільш приголомшливим доказом істинності Євангелія є життя ранніх християн. Нам варто запитати себе: що і яка сила змусила послідовників Ісуса йти і проповідувати звістку про воскреслого Господа по всьому світу?

Чи приносили їхні зусилля які-небудь видимі блага - авторитет, багатство, більш високе суспільне становище? Якщо так – тоді ми зможемо спробувати пояснити їхню поведінку, їхнє повне, самозабутнє наслідування ідеї «воскреслого Христа» – матеріальними причинами.

Та факти історії вперто говорять про інше. У «нагороду» за свої зусилля багато ранніх християн піддавалися побиттю, їх катували і страчували в найбільш болісний і жорстокий спосіб: їх забивали камінням, роздирали левами, тиграми, собаками й конями, розпинали – всього не перелічити. А вони продовжували жертвувати своїми життями, тим самим передаючи прийдешнім поколінням остаточний доказ їхньої повної впевненості в істинності своєї проповіді.