Однак спокій у чи не найбільшому місті Центральної Америки знайти важко. Навіть після смерті.

Гватемала славиться не лише швидким зростанням населення, але й одним із найвищих рівнів убивств в усьому світі. Торік, згідно інформації держдепартаменту США, у столиці країни, Гватемала-Сіті, відбувалося в середньому до 40 убивств на тиждень.

Два найбільших кладовища столиці настільки заповнені, що родичам доводиться орендувати могили для покійних. Якщо вони затримуються з оплатою оренди, працівники кладовища «виселяють» тіло і відправляють його до місць масового поховання. Така оренда - не нове явище, але зараз усе більше й більше тіл відправляють на масове поховання недалеко від головного кладовища, по сусідству з міським сміттєзвалищем, над яким нависає постійний сморід і кружляють стервятники.

Практика оренди могил і «виселень» багато що говорить про проблеми, з якими зіштовхнулася країна, переживає непрості часи. Насильство, глибока прірва між багатими та бідними і безробіття - лише деякі з низки проблем. Тінь 36-річної громадянської війни, що залишила після себе більше 200 тисяч загиблих, все ще нависає над бідуючою нацією. Мирна угода 1996 року дала невеликий перепочинок перед тим, як з'явилися вуличні банди, а вслід за ними - і мексиканські картелі.

Зараз пов'язане з наркоторгівлею насильство впливає на пересічного громадянина країни навіть більше, аніж жорстока громадянська війна, говорить Стівен Дадлі (Steven Dudley), один із директорів організації Insight Crime, що вивчає організовану злочинність у регіоні.

«Тут вона більш урбанізована, - каже Дадлі. - Злочини відбуваються у їхніх власних районах кожного дня… Здирництво, фізичне і психологічне насильство тощо».

Едгар Леонел Бош Кастро (Edgar Leonel Bosch Castro), адмінстратор громадських кладовищ у Гватемала-Сіті, повідомляє: щодня на них ховають приблизно 15-20 осіб померлих неприродною смертю. Це наслідки аварій або жорстокі злочини.

Багаті люди в цій переважно католицькій країні віддають перевагу приватній землі. Однак ті, яким доводиться використовувати громадські кладовища, платять близько 25 доларів за перші шість років оренди могили. Ще чотири роки обійдуться в 23 долари. Після цього треба сплачувати кожні чотири роки.

В країні, де багатьом не по кишені навіть прожитковий кошик, це значна сума.

«Звичайно ж, більшість небіжчиків у місцях масового поховання були бідними людьми, - каже працівник кладовища Кармен Лопез (Carmen Lopez), сидячи в тіні надгробного пам'ятника. - Багаті можуть придбати особисті мавзолеї. Ми - бідні люди, ми опиняємося тут».

Молодший брат Лопеса, Хорхе, також давно працює на кладовищі. «Економічна ситуація - дуже складна. Люди не можуть платити, тому що немає роботи», - говорить він.

За словами Боша, уряд нещодавно вислав близько 3600 телеграм із попередженням родичам про майбутні ексгумації, включаючи приблизно 1500 дитячих могил. Ексгумації відбуваються зазвичай двічі на рік.

За словами Боша, практика ексгумації - теж не нова, проте зараз, коли все більше людей ховають на громадських кладовищах, кількість неоплачених рахунків зростає, і це призводить до зростання кількості ексгумацій.

Однак, за словами Боша, процес налаштували так, щоб забезпечити якомога більш гідне ставлення до тіл.

Під час нещодавнього відзначення Дня покійних кілька зацікавлених перехожих під музику маріачі і з солодкою ватою в руках заглядали до місць масового поховання. На могилах лежали кілька пластикових пляшок із жовтими та ліловими квітами всередині. На рожевому папірці, вирізьбленому в формі серця, дитячим почерком було з помилками написано: «Ми любимо тебе, бабусю».

Через кілька днів після цього брати Лопес чекали клієнтів, які змогли б оплатити розчищене місце для поховання. На запитання про масові ексгумації, Кармен Лопес сказав: «Я думаю, ми вже призабули, як лишатися людьми».