Професор філософії Джон Мартін Фішер із Каліфорнійського університету в Ріверсайді отримав величезний 5-мільйонний грант на проект, що має – інакше й не скажеш - пряме відношення до віри і містики…

Не на екстрасенсів, ясновидців та інших індивідуумів з екстраординарними здібностями, ні на «паранормальне шпигунство», подібне до проекту «Зоряна брама», спонсорованому у 70-90-х роках минулого століття федеральним урядом, а саме на проект «Безсмертя» (Immortality Project), що само по собі факт безпрецедентний. Адже основна його мета - спробувати розгадати таємницю безсмертя, та не фізичного, не тіла, а саме душі.

Життя триває після смерті або закінчується разом з нею назавжди? Ця думка розбурхує розуми людей з тих часів, як вони усвідомили себе людьми. Трактати про загробне життя можна знайти у стародавніх культурах Індії і Китаю, Єгипту і Тибету, в працях філософів і містиків усіх епох і народів. А там, де не писали трактати, воно присутнє у легендах, переказах і міфах. І, тим не менше, ніхто не може сказати з повною визначеністю: є воно взагалі жадане безсмертя, чи це всього лише мрія і надія людини, що не бажає миритися з думкою, що, йдучи з життя, вона іде в нікуди, в темряву, в небуття, просто перестає існувати.

Одним словом, безсмертя як явище залишається для нас непізнаваною таємницею, вірити чи не вірити в нього - право і вибір кожного. Фішер, можливо, всього лише один із тих, хто ризикнув спробувати докопатися до істини. Але нестандартність ситуації в тому, що цим питанням зацікавився серйозний учений і що його пошуки знайшли відгук і фінансову підтримку, причому дуже й дуже значну.

Розміри фінансування дорученого Фішеру проекту - «нечувані в світовій філософії», вважає Бен Бредлі, голова філософського факультету Сіракузького університету, що спеціалізується на етичних питаннях, пов'язаних зі смертю. Мега-грант у 5 мільйонів вчений отримав від Фонду Джона Темплтона. Хто такий Темплтон? Містично налаштований магнат, який помер у 2008 році. Його фонд, що базується у Філадельфії, фінансує нестандартні дослідження в галузі науки і духовності.

Довести безсмертя душі

Після того як в пресі з'явилися повідомлення про грант, люди, котрі далекі від науки, почали осаджати професора сотнями електронних листів, ділячись із ним тим, з чим випадково зіштовхнулися самі - власним досвідом і спостереженнями: про клінічну смерть, про посмертні контакти зі своїми минулими близькими і навіть - з чотириногими вихованцями, які оберігають колишніх господарів і звідти, тобто з потойбічного світу.

Люди пишуть в надії, що Фішер, або його група, не лише скористаються їхнім досвідом у своїх дослідженнях, але й допоможуть їм самим розібратися в тому, що з ними сталося. Інші висловлюють свої власні версії, здогадки та припущення. Наприклад, що реінкарнація - не містика і не вигадка, як вважають багато хто, а закономірність, заснована на законах фізики.

Треба сказати, що сам Джон Мартін Фішер далекий від «навколонаукової» практики людства. Більше того, він - майже атеїст, котрий не вірить у божественну сутність світобудови і безсмертя душі. У своїх книгах та інтерв'ю він часто згадує, як, будучи підлітком, намагався зрозуміти, за що вбили його діда під час Голокосту і як Бог міг допустити стільки страждань. Пошуки божественної справедливості, за його власними словами, спонукали його зануритися в філософію.

Фішер живе в Сан-Хосе в Каліфорнії, закінчив Стенфордський, потім Корнельський університети, отримавши ступінь доктора філософії. Він є президентом тихоокеанського відділення Американської філософської асоціації і науковим співробітником Центру передових досліджень в галузі біоетики при Університеті Мюнстера в Німеччині. Серед написаних ним праць найбільш популярні в наукових колах «Нариси про життя, смерті і вільної волі» та «Метафізика смерті».

Беручись за проект «Безсмертя», Фішер заявив, що ні він, ні його колеги по проекту «не збираються прислухатися до різних ексцентричних порад, влаштовувати полювання на привидів або сеанси спіритизму». Іншими словами, досліджуючи одну з найбільш таємничих сфер людського буття, він свідомо відкидає підхід до неї з нематеріалістичних позицій. Але тоді як, а головне – що? - він має намір шукати? Як розпорядиться цим грантом?

Нещодавно з допомогою експертного журі він уже роздав на проведення експериментів та досліджень 10 наукових премій по 250 тисяч кожна - неврологам, лікарям, психіатрам, соціологам. Гроші підуть у тому числі на експериментальну перевірку можливості моделювання позатілесного досвіду, а також того, як віра в рай та пекло впливає на поведінку землян, зокрема - на людей, схильних до злочинів. Більше 75 науковців із різних країн світу подали йому свої заявки.

У 2014-му році додаткові 1,5 мільйона доларів повинні бути розподілені серед 15 філософів і богословів на фінансування досліджень, на основі яких будуть написані статті і книги про різні аспекти безсмертя. Мільйон доларів, що залишиться, піде на проведення конференцій у Каліфорнійському університеті в Ріверсайді, конкурсів на кращий твір та громадський сайт з бібліографіями та публікаціями есе про погляди різних релігій на загробне життя.

Про різночитання

Створюється враження, що Фішер по ходу справи домислює, кому роздати мільйони, які на нього звалилися, досліджуючи все навкруги, що треба, а більше що не треба, окрім того, для чого вони були спочатку заплановані й чому присвячені... Це називається: почали за здравіє, закінчили за упокій - за упокій заявленої теми! Нічого, крім розподілу по чиїхось кишенях п'ятимільйонного гранта і великовагового словоблуддя у вигляді багатотомних «звітів про виконану роботу», чекати тут явно не доводиться.

Однак у вченому світі кандидатуру Фішера підтримують і схвалюють. «Не впевнена, що перспективи знайти докази існування життя після смерті дуже високі (на жаль), - розмірковує Марта Нусбаум, професор Чиказького університету права та філософії. - Але Фішер - чудовий вибір для проведення суворого відкритого дослідження за проектом «Безсмертя». Він буде відстоювати найвищі стандарти філософської ясності і прозорості». Хотілося б вірити, але це більше походить на корпоративну солідарність...

«Ми не думаємо, що зможемо зробити революційні відкриття, які повністю закриють всі прогалини в цій галузі людських знань. Але ми розраховуємо досягти прогресу на шляху до розуміння їх. Буде краще навіть, якщо ми не зможемо повністю відповісти на всі запитання», - робить висновок Фішер.

Інформація про «Безсмертя», запущена в Інтернет, викликала сплеск суперечливих коментарів. Одні заявляють, що існування загробного життя вже й так доведено. Інші вважають, що 5-мільйонний грант, найбільший в гуманітарній сфері, міг би знайти більш гідне застосування - для покращення життя «по цю сторону небес», наприклад.

Вже в підготовчих семінарах та дискусіях намітилися різночитання і «разнопорозуміння» самого поняття «безсмертя». Якщо спочатку йшла мова про пошуки доказів безсмертя душі після смерті фізичного тіла, тобто в релігійному, філософському, містичному, езотеричному сенсах, то зараз до проекту підключили пошуки вчених в сфері безсмертя фізичного тіла, подовження тривалості людського життя, розробки штучного інтелекту та – традиційно -  створення супер-мозку.

Страх смерті

Ще не розпочавши дослідження і не проаналізувавши його результати, Фішер звів розмови про безсмертя до такого: «Повне відчуття, що ми переоцінюємо свої сили, коли шукаємо безсмертя і потім потрапляємо в біду».

Віруючі люди, каже він, «дуже комфортно відчувають себе в своєму переконанні, що після смерті на них чекає нове життя». Тобто, в даному разі, «переконання» і «помилки» - поняття тотожні.

На питання, що він думає про свято Хеллоуїн, сфокусованому на смерті, Фішер відповідає, що людям властиво боятися смерті і невідомості, пов'язаної з нею, і Хеллоуїн служить одним із способів керувати цим страхом. І додає, що саме страх смерті буде в центрі уваги гранту.

60-річний Фішер не вірить у загробне життя, хоча й не заперечує можливість її існування. Він зізнається, що вони з дружиною, Тіною Луїзою Фішер, не говорять зі своїми трьома дітьми про неминучий кінець життя, їхня сім'я не застовпила собі ділянку на цвинтарі та не має домовленості з крематорієм. Вони зосереджені не на смерті, а на житті й збереженні здоров'я.

Очікування смерті, каже він, лякає нас. «Тому краще, що ми можемо зробити, це жити якомога довше здоровим і продуктивним життям, а коли прийде скорботна мить, намагатися прийняти її витончено».

Гарне побажання - для філософа...

…Але не для вченого, отримав завдання дослідити сам факт наявності або відсутності життя після смерті, чи не так?

Фішер схиляється до думки, що враження, якими діляться з ним люди, котрі пережили клінічну смерть - результат фізичних змін, що відбуваються в організмі разом із зупинкою серця і «напруга в мозку». А вже те, що саме вони бачать і в якому образі приходять до них «духи», безпосередньо пов'язане з релігійними та культурними уявленнями індивіда. (Але при цьому каже, що не може знайти відповіді, чому так багато людей відчуває подібні переживання на межі смерті.) Він не оригінальний - чергова така позиція матеріалістично орієнтованих вчених, які не визнають ні безсмертя душі, ні реінкарнації.

Одним словом, створюється враження (добре, якщо помилкове), що Фішер має думку, а головне - уявлення про дану дилему, які нічим не відрізняються від думок і уявлень більшості простих пересічних громадян будь-якої країни...

Але тоді незрозуміло, чому саме йому випав жереб розробляти цю тему. Звичайно, можна поглянути на це і з іншої сторони. У людини, яка не вірить в те, що він має намір шукати, не буде завідомо готової відповіді. Він спробує бути гранично об'єктивним і неупередженим, не підтасовуючи результати досліджень під свою концепцію і не видаючи бажане за дійсне.

Певний досвід уже накопичений

І все ж, чому не згадали, скажімо, про Моуді, котрий присвятив цій темі все своє життя. Він схоже знає про цю проблему все, що може знати смертна людина.

Раймонду Моуді, котрий мешкає нині в Алабамі, зараз 68 років. Він також доктор філософії, психолог і лікар. Досвід клінічної смерті досконало описаний і вивчений ним і відображений у всесвітньо відомих бестселерах «Життя після смерті», «Життя після життя», «Життя до життя». Він не тільки зібрав близько ста п'ятдесяти випадків клінічної смерті з докладним описом відчуттів і вражень, пережитих тими, хто повернулися до життя, але й сам проводив дослідження в університеті Невади в Лас-Вегасі і в тюремній лікарні суворого режиму в штаті Джорджія.

Нарешті, є ще один доктор філософії, член Американської Асоціації психологів-консультантів, гіпнотерапевт вищої категорії - Майкл Ньютон, котрий живе в горах Сьєрра-Невади у Каліфорнії. Ця людина володіє абсолютно унікальним досвідом виходу через регресивний гіпноз в паралельні світи за допомогою своїх клієнтів, котрі розповідають йому про те, що бачить, відчуває і робить їхня душа в проміжках між земними втіленнями, про те, як влаштований світ душ, яке складне, упорядковане «життя» вони ведуть і як вони пов'язані з фізичним світом.

Розповіді своїх пацієнтів Ньютон, з їхньої згоди, виклав в опублікованих ним книгах: «Подорожі душі» і «Призначення душі», із підзаголовками «Життя після життя». Ці книги стали світовою сенсацією і перекладені на десятки мов.

Ян Стівенсон (1918-2007), канадсько-американський біохімік і психіатр, був теж регресивістом (тобто дослідником, який за допомогою гіпнозу занурює пацієнтів у минулі життя), котрий вивчав дітей, які пам'ятають своє попереднє життя. Як відомо, саме серед дітей найчастіше зустрічаються випадки, коли вони раптом починають ототожнювати себе із зовсім іншою особистістю, розповідати про те, ким вони були, хто були їхні близькі, вимагають іноді прямувати до місця свого колишнього проживання і навіть описують, як вони померли. З роками це ототожнення слабшає і проходить, вірніше, замикається у підсвідомості.

При університеті у Вірджинії є відділ, який займається паранормальними явищами - Відділ перцептивних досліджень. Ян Стівенсон його очолював до 2002-го року. (В Америці функціонує кілька інститутів, сконцентрованих на духовній практиці і окультизмі.) Протягом 40 років він їздив по світу, дослідивши більше 3 тисяч випадків, коли дитина зберігала спогади минулого життя. Він не просто вірив дитині на слово, а перевіряв усі відомості, знаходив їхнє підтвердження. Ним було написано кілька книг, у яких доводилася реальність реінкарнації.

Можна було б привести безліч прикладів, пов'язаних із позатілесним досвідом і людьми, які намагаються його осягнути, але варто закінчити одним конкретним, досить вагомим прикладом, який, можливо, змусить повірити в безсмертя душі тих, хто таки здатний і внутрішньо готовий у це повірити. Тих же, хто не готовий, можливо, зможе переконати тільки їхній власний досвід, як це сталося з Ебеном Александером.

Його історія викликала в наукових колах багато суперечок і дискусій, оскільки навколосмертний досвід, несподівано для себе самого, випробував не простий обиватель, а професор, котрий викладав на медичному факультеті Гарвардського університету та в інших університетах, нейрохірург із 25-річним стажем, який має справу з людським мозком, переконаний матеріаліст, і  геть не вірив у саму можливість існування життя після смерті...

Важка хвороба мозку призвела його до коми. Він пролежав у ній протягом 7-ми днів. Увесь цей час його мозок не функціонував - енцефалограф викреслював пряму лінію. Отже, про галюцинації, що нібито виникають в таких ситуаціях, на які намагаються списати «бачення» помираючих, не могло бути й мови.

Він вийшов з коми зовсім іншою особистістю і вважав за потрібне повідомити про це привселюдно. «Я - раніше лікар і людина науки. Але на глибинному рівні я дуже відрізняюся від тієї людини, якою був раніше, тому що я побачив нову реальність», - запевняв Олександер.

Про те, що саме він побачив і де побував, перебуваючи між життям і смертю, і як після цього буквально перекинулися всі його уявлення про себе і про світ, Олександер написав у книзі, що вийшла в США кілька місяців тому з промовистою назвою: «Доказ раю: подорож нейрохірурга до загробного життя» (Eben Alexander «Proof of Heaven: A Neurosurgeon's Journey into the Afterlife»).

Олександер упевнений, що побував в іншому Всесвіті, ще більш неосяжному, аніж наш, де йому дали зрозуміти, що людина - багато більше, ніж те, що ми про себе знаємо, що смерть - не кінець свідомого існування, а лише ланка в нескінченному ланцюзі.

- Як нейрохірург, я не вірив у феномен «післясмертного» досвіду, - описуючи свою подорож до «загробного світу», розповідав Олександер в інтерв'ю журналу Newsweek. - Будучи сином нейрохірурга, я ріс в науковому світі. Я пішов за прикладом батька і став академічним нейрохірургом... Я розумію, що відбувається з мозком, коли люди перебувають на межі смерті, і я завжди вважав, що подорожі за межами власного тіла, які описують ті, кому вдалося уникнути смерті, мають цілком наукове пояснення. Я глибоко співчував тим, хто вірив, що десь там є Бог, який істинно любить нас. Насправді, я заздрив тому почуттю безпеки, яке давала цим людям їхня віра, адже сам  я, як науковець, не вірив, а просто знав. Тим не менш, після семи днів у комі, протягом яких кора мого мозку не функціонувала, я відчув щось настільки глибоке, що дало мені наукові підстави вірити у життя після смерті.