Усвідомлення обмеженості в часі людського життя у всі століття викликало різне ставлення до смерті у суспільстві, змінюючи, таким чином, різні аспекти похоронної культури. Зміни були викликані, як часом, так і особливостями віри і релігії, що робить часом вирішальний вплив на суспільство.

Розглядаючи смерть як вічність, багато культур знаходили в ній захоплення, що розцінювалося, як порятунок від мирських мук. Сюди ж можна віднести й самогубства, «харакірі», які й сьогодні викликають інтерес у тих, хто цікавиться історією, звичаями і фольклором Японії. При цьому суїцид, як такий, у християнстві розцінювався як тяжкий гріх, що не дає змогу душі заспокоїтися і потрапити на небеса. Неоднозначність трактувань породило чимало суперечок і різних точок зору щодо цього непростого питання.

Та все ж ставлення до смерті ніколи не трактувалося однозначно. А вже тим більше не знаходило поєднання з терміном «естетика» у багатьох, хто замислювався над цим страшним явищем. Тонка грань релігій і традицій, мабуть, була й залишається єдиним аспектом безперечної естетичності завершення життєвого шляху.

Аналіз філософії про смерть часто підштовхує до думки про те, що упокійниця з косою в розрізі естетики розглядається зі сторони на чужому прикладі. Адже важко посперечатися з тим, що розсудливий, адекватний індивідуум прагне яскравого закінчення свого життєвого шляху, незважаючи на його етапи. Звертаючись до найдавніших письмових джерел у вигляді папірусів, вік яких налічує більше чотирьох тисячоліть, так само можна знайти цікаві факти.

Про аромат смерті, що нависла над автором оповідає нам знаменита «Бесіда зневіреного зі своїм духом». Дочитуючи єгипетський папірус при повному розумі, мимоволі  доходиш думки, що автор просто зневірився і намагається переконати себе в безвиході, на зміну якій прийде благодатна смерть. Психологія такого підтексту мимоволі продиктована станом людини, в якому доведеться побувати кожному з нас. Однак говорити про естетику подібного підходу до завершення життєвого шляху, просто недоречно.

Чи можна зробити з цього висновок про міф у вигляді естетики смерті? Безумовно, ні. Розглянувши лише кілька аспектів і яскравих прикладів, можна зробити висновок про неоціненність життя - такого короткого, скороминущого і дивного явища, яке, як усе хороше, колись закінчується. Але пам'ять залишається, продовжуючи жити в серцях наступних поколінь, адже саме пам'ять, як ні що інше є двигуном естетики смерті. Для того, щоб шанувати померлих, релігії пропонують свої методи, а час - можливості. Унікальні експонати музею світової похоронної культури яскраво ілюструють особливості епох, роблячи ставку на естетику смерті, яка розглядається як найвища оцінка життя.