Розпочався міжнародний форум 15 березня із Ради директорів FIAT-IFTA, куди були запрошені члени всесвітньої організації, передусім – національні, а також асоціативні, рядові і, зрозуміло, спостерігачі. Були обговорені бюджет і прибутки, звіт за минулий рік та плани на майбутнє.

Цього ж дня були заслухані й переглянуті презентації потенційних майбутніх членів. Приємно сповістити, що фільм-презентація української делегації був сприйнятий вельми схвально, а голосування щодо прийняття МГО МАППС до світової організації Національним членом стало одностайним «За!».

Особливо відрадно відзначити, що МАППС постала взірцем стрімкого розвитку. Адже далеко не кожен Національний член зміг виступити фундатором періодичного видання ритуального спрямування впродовж уже перших п’яти років свого існування, а про видання практичного посібника з похоронної справи у своїй державі не можуть похвалитися навіть багато із тих, хто працюють у своїх країнах вже не перше десятиліття.

Означимо коло питань, розглянутих у ході чотириденних зустрічей: презентація стипендії AFDA (австралійської делегації), спроби і намагання поліпшити сферу послуг у різних країнах, ініціативи Комітету похоронної спадщини щодо її збереження у світі, майбутнє ритуального (похоронного) бізнесу, розвиток похоронної професії на позитивних прикладах країн Латинської Америки, проблеми релігійного життя і традицій. А найцікавіше – відвідання і переймання досвіду австралійських похоронних домів і кладовищ.

Кожна делегація, її діяльність і досвід нам відверто цікаві. У першу чергу тих країн, які мають уже власну історію у ритуальній галузі, що спирається на тривалі національні традиції. Тож давайте разом звернемося для початку до таких країн із потужною похоронною індустрією, як Німеччина і США.

Облишимо матеріальну сторону, про яку можна розповідати годинами, а звернемося до духовної. Бере все свій початок з освіти і освіченості. У вузах відкриті й успішно працюють спеціальні факультети з підготовки кадрів ритуальної галузі. Для них розроблені й затверджені урядовими органами спеціальні програми.

Навчання можна умовно поділити на два етапи. Перший – а це три роки, - вивчення танатології як науки. Її, до речі, вивчають як майбутні працівники ритуальної сфери, так і медики. Нагадаємо для широкого загалу, що ж таке танатоло́гія. Від давньо-грецького θάνατος — смерть і λόγος — вчення. Це розділ теоретичної і практичної медицини, що вивчає стан організму в кінцевій стадії патологічного процесу, динаміку та механізми вмирання, безпосередні причини смерті, клінічні, біохімічні і морфологічні прояви поступового припинення життєдіяльності організму. Термін «танатологія» в використання медичною і біологічною науками був введений з пропозиції І. І. Мечникова. Біля витоків танатології стояли видатні учені М. Биша, Клод Бернар, Р. Вірхов, І. Мечников та інші, котрі поклали початок вивченню смерті як закономірного завершення життя.

Наступний етап навчання – а це півтора роки – підготовка власне похоронного працівника. Такий підхід і досвід активно розпочали запроваджувати інші країни. Час ставати на ці рейки й нам. Передусім братися за створення похоронних домів, продукувати приватний сектор у цьому напрямку, замислитися вже сьогодні про розширення сфери діяльності приватного сектора від створення приватних похоронних домів – до відкриття приватних кладовищ і крематоріїв. Чимало роботи із законодавчими ініціативами.

Нові архітектурні підходи як у Європі, так і світі загалом до створення, розвитку і функціонування цвинтарів – окрема тема. Пріоритет - зеленим кладовищам. До цієї теми ми вже неодноразово зверталися на сторінках нашого сайту, розповідаючи про досвід Німеччини, Франції, Нідерландів, Данії та інших країн.

В чому ж основна відмінність нових підходів у розвитку кладовищ, у першу чергу – зелених, не лише від наших, але й усіх цвинтарів країн пострадянського простору. Місця поховань не повинні бути «страшилками». Вони мають стати взірцем краси, символами пам’яті, осередками милосердя й людяності як найважливіших із чеснот. Сюди мають приходити люди не лише з метою покласти квіти чи запалити свічку, поставити вінок чи пом’янути з келихом у руках. І головне – не тільки на 9-й, 40-й день, у поминальні дні чи скорботну річницю…

Кладовище має стати місцем сімейного відпочинку, осередком спокою і естетичної розради, як мінімум - красивим парком і як максимум - пам’яткою, де є де розгулятися скульптурній думці і фантазії архітектора. Згадаймо кладовища Данії (про них також можна прочитати на сторінках нашого сайту), куди люди йдуть просто прогулятися, разом з дітьми, цілими сім’ями, з друзями, а для літніх людей – це справді улюблене місце відпочинку, спогадів і роздумів, а не жорстока «нагадувалка» про неминучий фінал людського буття…

Тож час повертатися до Австралії, заглибитись у незвичайний і незнайомий нам світ тамтешніх кладовищ, некрополів і мавзолеїв, зазирнути до похоронних домів, спробувати відчути їхню атмосферу і відкрити для себе щось нове. Перенесемося на мить туди, де старі некрополі буквально поєдналися територіально з новими місцями поховань.

Розпочнемо нашу екскурсію із зеленого кладовища міста Перт, столиці штату Західна Австралія. Ось із цього вікового дерева, що одразу кидається в очі кожному, хто сюди потрапляє.

Підійшовши поближче, бачимо, що це місце вічного спочинку кількох людей, про що біля лавочок нагадують ці мініатюрні обеліски.

Лавочок кілька. Під кожною одне чи кілька поховань.

Новий обеліск біля однієї з алей з символічною назвою «Древо життя». Звертаємо увагу на листочки та місця під них на ньому. Заповнені мікроніші з іменами та прізвищами розкажуть про мешканців цього деревця. Відтак дізнаємося, кому належить прах, що знайшов спокій за кожним із цих листочків.

А ця, на перший погляд, альпійська гірка зі своїми міні-озерцем та символічним входом до маленької печери, ніби казкова дитяча галявинка. Наша фантазія недалека від істини. Це місце вічного спочину малюків, котрі через непереборну хворобу чи трагічний випадок полишили цей світ навіть не встигши його розпізнати.

Ви вже встигли здогадатися, що ці маленькі кам’яні таблички з метеликами та написами розкажуть про те, що під ними покоїться прах дітей.

А ця дерев’яна істота, можливо наш Дідух або Ох, простягає свою руку, аби підтримати - бодай і подумки – невпевнену дитячу ходу, якій так і не судилося стати дорослою.

Ось вона, ця могилка зблизька. Поруч з метеликом – дзвіночок. Їх тут безліч. Вони реагують на кожен порив вітру, на доторк, створюючи своєрідну атмосферу живої пам’яті, тамуючи біль і розпач.

А до цього малюка завітав у гості його ведмедик. Поруч з ним на ланцюжку сердечко. Ти завжди у серці й пам’яті своїх батьків, можливо, братика чи сестрички…

Це також дитяча галявина вічного спокою.

Підходимо ближче…

А хто тут на березі сидить?..

Ця тропічна оаза також чиясь домівка.

Підходимо ближче…

І там хтось спочив, і там, і подалі…

А ти, мабуть, любив змія запускати.

О, і про машинки не забув…

В цих кущах і під цим деревцем також дитячі «домівки»…

А біля цього басейну, що його висушило субтропічне сонце також спочиває дитяча «команда»…

Так це і є «Сходи до небес»? Можливо. Хтось одразу пригадає пісню рок-групи Led Zeppelin з такою ж назвою, а хтось одного з лідерів гурту – Джона Боннема, котрий так рано й трагічно пішов із життя. Може і його душа сюди приходить, аби ще раз заспівати. Так, саме для цих малюків, які ніколи не чули його пісні. Може вони тепер разом. З подихом вітру дзвіночки з цих сходів нагадують і про себе, долучаючись до голосу інших – із зелених галявин та гірок, створюючи хор, виводячи свою ніжну пісеньку вітру, тамуючи біль батьків і відвідувачів. Тільки тут довелося відчути цю справді, хоча й рукотворну, але все ж райську атмосферу…

А це не колумбарій. Хоча це те, що спаде на думку тому, хто сюди потрапить уперше. Це – мавзолей. Ні, не той, до яких ми звикли із мракобіссям виставлення напоказ і поклоніння вождям революцій, кривавих режимів, комунізму чи так званого соціалізму. Зрозуміло, не шведського чи австралійського або канадського. Нашого, доморощеного - совітського. До таких мавзолеїв нам ще потрібно звикати. Прізвища на них красномовно промовляють про італійську традицію такого поховання, нагадуючи всім, що Австралія, як і Сполучені Штати, заселялася всіма представниками Старого Світу.

Тут варто на мить повернутися до суворого буття. Мавзолей не є місцем вічного спочинку. Це, дозволю собі таке тлумачення, дорогий ритуальний готель. Місце тут коштує 30 тисяч доларів, а подвійне (зі знижкою) – 55. Чому готель? Та тому, що це плата за 25 років оренди. Якщо надалі платити нікому або, можливо, нічим, небіжчик переміститься до звичайного кладовища, або буде підданий кремації. Тут варто зазначити, що тіла перед таким зберіганням піддаються особливій процедурі складної бальзамації та санобробки. Тому тіла, за розповіддю керівництва і працівників цього незвичного для нас закладу, впродовж 25 років чудово зберігаються. Повіримо їм…

Така сувора правда: у мавзолеї є й вільні місця…

Територія мавзолеїв також потопає у зелені, що така незайва не лише з естетичних міркувань, але й через субтропічний клімат. А на вході усіх зустрічає майстерно виконана скульптором фігура Спасителя у людський зріст. Тут варто сказати правду – католицькі традиції в Австралії радше данина традиції, аніж свідчення набожності і глибокої Віри.

Є мавзолеї криті.

Біля всіх – майстерно викладені доріжки. Складається враження, що перебуваєш у дорогому приміщенні.

Нарешті заходимо і до мавзолеїв, що в закритих приміщеннях. Тут тобі і освітлення... Але й оренда значно вища.

Зате літнім людям є де перепочити чи сховатися від дощу…

Можна лишити записочку  або листа. А може Мік прочитає?..

Скульптури настільки майстерно виконані і з такими дрібними деталями, що видаються живими…

Погляньте, з якою любов’ю виконана підлога (дворики). Подбали про лавочки, і дощовій воді є куди подітися (отвір у центрі).

Повертаємося до зелених кладовищ для дорослих. Спочатку може скластися враження, що це трояндова алея.

І ваші відчуття вас не підвели...

Чи не єдине справді сумне місце ритаульного комплексу - так звані соціальні чи бюджетні місця поховань. Якось вже надто замалі. Від них віддає прохолодою і неприхованим нестримним жалем…

І не рятує ні фонтанчик…

…ні зелень.

Нові трояндові алеї разом зі своїми мешканцями ніби захищені від сонця й вітру велетенськими тропічними кипарисами.

Старий цвинтар, що поруч, нагадує про історію в традиціях поховань. Тут безліч справжніх витворів мистецтва скульптури.

Важко не зупинитися, затамувавши подих біля цього янголятка…

…і цих мініатюр Святих у мармурі.

Найстаріші ділянки ретельно прибрані й доглянуті, а де потрібно й відремонтовані.

Будь-який музей позаздрить.

Поруч крематорій зі своєї чистотою, бездоганним освітленням і потужними витяжками, де мало що нагадує про його сумне призначення…

…зі своїм зимовим садом.

А це його ритуальна зала…

…зі зручними м’якими лавочками для рідних і близьких, величезними вікнами, що дають волю сонячному світлу.

А біля входу – зелені алеї і майстерно вимощена бруківка із червоного каменю. Як ліворуч…

…так і праворуч.

Справді квітуча зелена оаза пам’яті і турботи…

…де поєдналися минуле і сьогодення.

В Австралії уміють зберігати історичну спадщину і плекати нові традиції. Особливо це відчувається у їхніх храмах. З їхньою віковою красою і майстерними художніми вітражами…

…мов живими, скульптурами…

…красою мозаїк…

…і такими незвичними для нас ліхтариками пам’яті замість свічок.

Майстерно збереженими і відреставрованими органами…

…і сучасними зручними місцями для відвідувачів недільної проповіді.

А уквітчана старовина як ніде…

…межує у католицькому мистецтві Австралії із сучасністю.

Вдалося завітати і до їхнього похоронного дому. Так, це саме скорботний заклад перед вами.

А, на перший погляд, зручна конференц-зала з телевізорами, кафедрою, мікрофонами та підсилювачами звуку і якісним музичним звуком та супроводом.

Тут можна зустріти твори сучасного мистецтва…

…і кімнату відпочинку…

…з кавою та соками.

Є й адмінкуточок.

А навколо похоронного дому та біля входу – безмежний простір фантазії ландшафтників та озеленювачів.

У Перті було над чим замислитися. Є що переймати, і над чим працювати. До нових зустрічей, Австраліє, райський куточок на планеті, де вміють творити майбутнє, не забуваючи про минуле.